Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сурм, гуркоті гармат. Можливо, він ще не сприймає їх сам і не чує його пильне вухо, але геній історичної миті, що на цю єдину ніч оселився в його смертному тілі, чув їх. Дедалі податливіше кориться мелодія стукітливому радісному тактові, гупанню серця цілого народу. Руже, немов хто диктує йому, похапцем і дедалі швидше записує слова й ноти, на нього налетіла мов буря, яка ще ніколи не шаленіла в його обмеженій міщанській душі. Така екзальтація, таке натхнення, що, власне, й не належить йому, а є магічною силою, спресованою в однісіньку вибухову секунду, пориває бідолашного дилетанта в сто тисяч разів вище від його звичайної міри і жбурляє його, наче ракету, – на секунду спалахує світло і струмениться полум’я, – до зір. Одну ніч даровано капітанові Руже де Лілю, щоб бути братом безсмертного: з перейнятого, з запозиченого з вулиць та газет поклику і початку в нього формується творче слово й підноситься до строфи, що у своїй поетичній формі не менш неминуща, ніж безсмертна мелодія:

      Amour sacré de la patrie,

      Conduis, soutiens nos bras vengeurs!

      Liberté, liberté chérie,

      Combats avec tes défenseurs![5]

      Потім ішла ще п’ята строфа, остання, і, вилита збудженням у нерозривне ціле, безсмертна пісня, довершено пов’язавши слово з мелодією, була написана ще до того, як за вікном засіріло. Руже погасив світло і впав на ліжко. Щось, він сам не знав що, піднесло його в іще ніколи не відчутій ясності розуму, а тепер повалило в тупому виснаженні. Він добре виспався, бо спав, як мертвий. І справді, поет, творець і геній у ньому знову вмер. Проте на столі лежить, уже вільний від заснулого, що вочевидь здійснив це диво в священному сп’янінні, завершений твір. Навряд чи в історії всіх народів пісня коли-небудь ще раз так швидко і так досконало ставала словом і музикою.

      Уранці дзвони собору повідомили, як і завжди, про новий день. Вітер із Рейну вряди-годи доносив бахкання пострілів, почалися перші перестрілки. Руже прокинувся. На превелику силу витягнув себе з провалля свого сну. Щось сталося, неясно відчуває він, щось сталося з ним, але він лише туманно пригадує. Тільки тоді помічає на столі недавно написану сторінку. Вірші? Коли ж я їх написав? Музика, записана моєю рукою? Коли ж я скомпонував її? Таж так, пісня, приятель Дітріх учора попросив написати маршову пісню для Рейнської армії. Руже читає свій вірш, мугикає мелодію, але почувається, як і завжди творець перед щойно закінченим твором, зовсім невпевнено. Але поряд живе полковий товариш, він покаже йому й проспіває. Товариш видається задоволеним і запропонував тільки невеличку зміну. Після цього першого схвалення Руже почувається трохи впевненіше. З усім нетерпінням автора і гордістю за так швидко виконану обіцянку він одразу пішов додому до мера, що якраз вийшов у сад на ранкову прогулянку і продумував нову промову. Що, Руже? Вже готово? Ну, то ми одразу і проби влаштуємо. Приятелі мерщій пішли з саду в салон, Дітріх сів за рояль і акомпанував, Руже співав текст. Приваблена несподіваною музикою вранці, в салон прийшла мерова дружина й пообіцяла виготовити копії нової пісні і, як людина з музичною освітою, опрацювати акомпанемент, СКАЧАТЬ