Черненко все зрозумів. Одним стрибком скочив до дівчат, схопився за їхній край мотузки, скомандував «раз-два-три» і щосили смикнув разом з ними, вкладаючи в цей ривок увесь свій чемпіонський запал.
Не чекаючи такого напору, вчитель випустив з руки дверну ручку. Замок знову клацнув, Максим зробив останній рух, інші потягнули, натужили мотузку – і тепер вузол на зовнішній дверній ручці затягнувся міцно.
Навіть попри все бажання Василь Драгомир не міг вийти зі своєю здобиччю з обікраденої квартири. Припнута одним кінцем за бильця, іншим – до дверної ручки, мотузка міцно тримала двері й блокувала вихід. Але якщо її вперто смикати – можна вибратися з полону.
Та на цей випадок у Максима так само був спеціальний план. Ще простіший, ніж фокус із мотузкою. Головне завдання якого – вчасно втекти звідси.
І цей час настав.
16. Кінець Клубу Боягузів
Вся компанія встигла заховатися в тому самому підворітті, де трохи раніше вже ховався Білан.
З цього сховку вони бачили, як до будинку, де жили Нагорняки, приїхали майже одночасно міліцейська машина й кілька автівок, із яких швидко вистрибнули чоловіки та жінки з фотоапаратами. Один молодик навіть тримав у руці маленьку відеокамеру. Потрапляти на очі міліції – особливо після прикрої пригоди з Черненком – друзі не хотіли. А журналістів допоміг запросити Полінин тато. Назар Жупанський співпрацював практично з усіма популярними газетами й не дуже розпитував доньку, який саме сенсаційний репортаж можуть зробити журналісти в п’ятницю о сьомій тридцять вечора. Для цього треба лиш вчасно під’їхати за певною адресою. Своїй доньці Назар Жупанській довіряв і тому не надто допитувався, що це повинно бути і як Поліна про такі речі взагалі дізналася.
На ранок весь Львів гудів – міліція на очах у журналістів затримала злодія та афериста, який проник до квартири відомого композитора і намагався вкрасти фамільну реліквію. Зашкодили йому невідомі, які, до речі, розшукуються тепер для вручення нагороди.
– Не вірте, – відразу попередив Черненко. – Хочуть нас таким чином зловити.
– Все одно зловлять. Це лише питання часу, – зітхнула Оксана. – Полінин батько, думаєте, не дотумкав?
– Дотумкав, – погодився Максим. – Тільки я трошки спостерігав за ним. Не з тієї породи пан Жупанський, аби втягувати свою доньку в сумнівні історії. Здогадався – але вирішив промовчати. Хто-хто, а він точно знає, як після всього почнуть Поліну журналісти переслідувати. Все ж добре скінчилося. Думаю, він проковтне страву, яку Поля йому приготувала, про випадково підслухану розмову в кафе. Хто говорив, з ким, кому – немає різниці.
– Аби тільки ще так званий вчитель мовчав, – протягнув Денис.
– Ось тут можеш спати спокійно, – запевнив приятеля Максим. – Навряд чи він зізнається, що його якась дітлашня переграла. До того ж він не знає, хто ми і звідки. Та й взагалі… невигідно йому. Адже тоді почнуться зовсім уже не потрібні розмови СКАЧАТЬ