Страта. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ненавмисне – щоб вона люб’язно спростувала його – мовляв, нічого страшного, я слухаю.

      Але вона мовчала. Бо отой невідомий Петер справді потривожив її.

      – Пані Хміль, мова йде про вашого чоловіка, Анджея Кромара.

      – Про мого колишнього чоловіка, – наголосила вона мимохідь.

      У неї чомусь підкосилися ноги, і вона сіла на канапу.

      – Він… живий?

      – Але, пані Хміль, навіщо відразу такі страшні припущення…

      – То він живий?!

      – Так, звичайно… Бачите, взагалі-то я з Комітету громадської безпеки…

      Ірена глибоко зітхнула. Серце калатало, як шалене, навіть черепаха, здається, повернула з-під панцира голову і повела намистинками безглуздих очей…

      – Він… щось накоїв?

      – Ні, навпаки! Можливо, його навіть представлять до нагороди…

      Спираючись на м’який поручень канапи, Ірена підійшла до столу і поклала долоню на теплий черепашачий панцир. (Зазвичай такий дотик заспокоював її.)

      – Тоді – до чого тут я?

      – Нам необхідно зустрітися.

      Ірена скривилася. Раптом чомусь спало на думку, що це, може, виверт отих молодят Ігоря і Янки, які будь-що вирішили витягти її сьогодні на вечірку…

      Вона уявила, як їде на зустріч зі співробітником комітету – а потрапляє в веселу підпилу компанію розкутих галасливих людей…

      – Сьогодні?

      – Завтра вранці, – невидимий Петер ніби не розчув іронії в її голосі. – Якщо побажаєте, за вами пришлють машину…

      – У мене багато роботи, – повідомила вона про всяк випадок.

* * *

      …Їй було вісімнадцять років, і вона шалено закохалася в однокурсника Івоніку – першого красеня на всьому факультеті. Їхні стосунки деякий час обмежувались обіймами в темряві кінозалу; вони довгенько блукали вулицями, як намагнічені, боячись і розійтись, і зблизитися – аж раптом одного вечора, проводжаючи Ірену додому, Івоніка палко поцілував її на автобусній зупинці…

      І – закрутилося…

      На зупинці нікого не було; вони довго цілувалися під скляним навісом, а потім, обмінявшись палкими поглядами, що ніби обіцяли любов до скону, хутко перейшли на протилежний бік і поїхали… до Івоніки в гості.

      Поодинокі пасажири поглядали на них співчутливо. Пропустивши потрібну зупинку, закохані поверталися пішки, тримаючись за руки. На перехресті грав бродячий оркестрик – величезна туба, дві труби і барабан із тарілками. Івоніка купив із рук доброзичливої бабусі маленький білий букетик пролісків…

      Вікна його будинку були порожні й темні – батьки поїхали кудись. Ірена так розхвилювалася, що перед самим порогом спіткнулась і впала, впустивши сумку, розсипавши конспекти, ручку та косметику.

      Вони збирали Іренин скарб у чотири тремтячі руки. Потім зайшли до будинку, поставили чайник і тут же про нього забули. Івоніка витягнув келихи і вино; вони швиденько спустошили пляшку і відчули себе СКАЧАТЬ