Страта. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її ще по дорозі! І зараз вона проживає свою вічність у потойбічному світі, змодельованому безумцем Анджеєм…

      – У нормальному житті, – уточнив управитель.

      Ірені знадобилася ще хвилина, перш ніж вона змогла силувано усміхнутись:

      – Чесно кажучи, я воліла б… Щоби ми зустрілися за інших… менш екзотичних… обставин…

      – Ви справді порішили отих трьох пацанів?

      Деякий час Ірена мовчала, і впродовж паузи очі управителя робилися все колючішими. Головками цвяхів ховались під брови. «Сука!» – виразно читалося в цих очах.

      – Я нікого не вбивала, – вичавила нарешті Ірена, тоскно розуміючи, що голос її звучить непереконливо. – Це не я…

      – Типу – безпідставне обвинувачення?

      Він не те щоб не вірив їй. Гірше – йому було абсолютно начхати. Справедливо її засудили чи ні – кінець один. Мабуть, управитель-охоронець без ліку перебачив таких ось без п’яти хвилин небіжчиків, чий термін життя визначається фізіологічними потребами пана Семироля…

      – Саме помилково, – сказала вона відвертаючись. Управитель поплямкав губами – іронічно чи співчутливо, Ірена так і не зрозуміла.

      Мовчання тривало вже десь півгодини; охоронець все так само втупився у стелю, а Ірена перебирала нікчемні книжечки, не помічаючи, що по кілька разів бере в руки одну і ту саму.

      – А ви… давно тут служите?

      Управитель звів брови:

      – Служу?

      – Ну, працюєте… у… тут?

      – Сьомий рік, – відгукнувся крем’язень по деякій паузі. І додав із несподіваною задумою: – Ну так, сьомий рік уже… Ну й час… шпарить.

      Ірена помовчала.

      Управителю можна було дати на вигляд не більше тридцяти. Цікаво, що змусило молодика свого часу вибрати таку… незвичну роботу? Мабуть, гроші. Семироль навряд чи скупиться…

      – Господарство величеньке… Ви ж тут не самі? Хтось іще тут працює?

      Управитель зітхнув і поглянув на Ірену так, ніби питання було йому нестерпно нудне.

      – Кажуть, звідси не можна втекти? – недбало запитала Ірена, коли відповіді на попереднє запитання не почула.

      Управитель нарешті розчепив руки. Обережно погладив масивне коліно:

      – Ні-і. Ніяк не можна. Вірно кажуть.

* * *

      Товариство здорованя вже втомило Ірену, однак поява Семироля тим більше не принесла радості.

      Пан адвокат повернувся не сам. Разом із ним з’явився маленький щуплавий чоловічок, який, судячи з напруженого верткого погляду, почувався не в своїй тарілці. Перед появою обох вона почула звук машини, що під’їхала (отже, щуплий гість прибув із великого світу. Із-за перевалу).

      – Ірено, познайомтеся… Це пан Столь… Його ім’я вам нічого не говорить, але він – експерт регіональної гуманітарної комісії. Ви хотіли поговорити з кимось про вашу справу? Зараз у вас є така можливість… Ходімо, Сіте.

      Управитель-охоронець СКАЧАТЬ