Страта. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ матеріалу на оповідання уже вистачить). Хіба її не влаштує Срібний Вулкан у номінації «оповідання»?

      Вона всміхнулася. А що коли ця сволота, себто майстер модельок, зараз спостерігає за нею – якимось хитрим моделяторським способом?

      – Анджею… – сказала вона зморено. – Ти мене втомив…

      Календар висів на звичному місці – у спальні; сторінка розкрита була на позначці «грудень».

      Вона опустилася на краєчок ліжка. Дістала записник, але додавати нічого не схотіла.

      Які є варіанти?

      Пан Петер напхав її наркотиками, і тепер вона живе всередині великої галюцинації?… Тоді все зрозуміло. Тільки з якого дива?…

      Вона роздратовано відкинула подушку. Зі зворотного боку наволочки виднілася довгаста бура пляма, Ірена гидливо скривилася.

      Якого біса вона далася утягнути себе в цю сумнівну халепу? Тим більше що в ній замішаний Анджей…

      От що… Десь вона читала, що існує спосіб відрізнити галюцинацію від реальності…

      Вона стомилася. Ліжко чомусь не вселяло довіри – можливо, через пляму, якої на її наволочці ніколи не було. Притримуючись за скрипливі перила, Ірена зайшла в кабінет, увімкнула комп’ютер у надії відшукати на диску власний твір – але не знайшла. Нічого зі свіжих речей, навіть незакінченої повісті…

      Вона лягла на канапу, натягнувши плед до підборіддя.

      Чути було, як у передпокої стукає хвостом Сенсей.

      Треба подумати. Трохи часу… Усе зв’язати. Усвідомити.

      Модель. Оце все – МОДЕЛЬ?!

      Вона потягнулася до телефону. З пам’яті набрала номер довготелесого професора східної літератури. Чекаючи зв’язку, всміхнулась подумки. Це ж треба… Зараз перевіримо…

      – Ірена?! Ви вже повернулися? Це ж чудово!

      Вона сіла на канапі, бездумно кутаючись у плед.

      – Я такий радий вас чути! Ваші студенти вас чекають… Правда, Карателька стоїть на вухах, бо триместр уже п’ять тижнів як почався… Ірено, як ви з’їздили?

      – Добре, – сказала вона розгублено. – Дякую…

      – Коли вас чекати? Із торбою вражень, із сувенірами? – голос професора став грайливим.

      Ірена зам’ялась:

      – Власне… а коли зручніше?

      – Завтра, звичайно! Відразу ж приходьте до інституту. Не слід давати Карательці зайвого приводу… Може, буде краще їй просто зараз зателефонувати?…

      – Так-так… – пробурмотіла Ірена мимохіть. – Так… я теж рада… вас чути.

      – Може, розповісте хоч коротенько? – професор заусміхався в слухавку.

      – Ні… вибачте, я дуже втомилася… Завтра.

      – Гаразд… тоді до завтра. Нехай щастить…

      – І вам… також…

      Вона перевела подих.

      Оце вже цікавіше. Теж, як і все, – МОДЕЛЬ? Змодельований професор?

      Вона знову ж таки з пам’яті набрала давній телефон Анджея. (Це ж треба – забути не вдалося…)

      Ніхто СКАЧАТЬ