Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і теплих хвилях степового вітру пливла старовинна українська реквіємна мелодія:

      Козака несуть

      І коня ведуть —

      Сльоза сльозу пробиває…

      А сам Левко не міг ступити й кроку, ніби все земне тяжіння проходило в цю хвилю сну крізь його темні п’яти…

      Стелиться пара над лугами опісля нічного дощу, сповнює долину. На сході крізь намоклі хмари пробиваються перші промені сонця.

      Соломія йде з відрами в одній руці, з вигнутим коромислом – у другій. Вона боса, в легкому голубому сарафані.

      Ось і криниця. Тут уже порядкує із сокирою дід Левко. Він міряє метрівкою старі розсохлі цямрини. Ножівкою одпилює зайві дошки зі своєї розбитої домовини, припасовує одну до одної, накладаючи на старий зруб.

      Зупинилася з відрами, щоб не завадити батькові, Соломія – сліди босих ніг на траві.

      – Набирай, доню, набирай, – каже, не дивлячись на неї, Левко.

      Рипить старий коловорот, і темна безодня-криниця ковтає відро…

      Якось хлопці від’їздили з дому. Левко, зігнувшись у три погибелі, маленький, смутний, підпилий, сидів серед своїх широкоплечих синів на передній підводі. Так він і не погодився взутися, його босі ноги звісилися серед жіночих у модельних туфельках, серед чоловічих – у красивих блискучих черевиках.

      Село висипало з хат і ломило тини.

      Оксана проводжала гостей у машині, а за ними їхали сини з батьком. І коли вони виїхали на греблю, Петро знову не міг стриматись, угледівши по боках збільшені фотографії колгоспних маяків – серед них із портрета усміхався знайомий нам чоловік з повнісінькою обоймою зубів, а внизу заплітався каліграфічний напис: «Знатний вшивальник колгоспу Левко Сидорович Сердюк».

      – Тату, а ви босий фотографувалися?

      Левко сплюнув під колесо, не глянувши на пришелепуватого сина.

      – Тьху, безстидник, – зразу ж примирливо мовила Наталка.

      Кричали щось веселе дідові два маляри з даху млина, а запорошений борошном мірошник став во фрунт перед посмутнілим Левком.

      Виринула з-за рогу млина, спеціально підготувавшись до урочистості цього моменту, всюдисуща баба Маройка: далекий шлях здолали її ноги заради такої оказії.

      – Значить, Сердюки, вже розповзаєтесь? А добра б вам не було! Щоб не мали де присісти, де прилягти і ноги поставити! На один день поткнули носа в село, панство нещасне, і розлітаєтесь, як сороки, як мушва, як та сраля, прости Господи. А де ж ви там, у городах своїх, знайдете такого батька, такого робітника, такого вшивальничка, такого золотого чоловіка, як ваш Левко? Таж він наш Левко, а не ваш! У нього руки, що за руки – ціни їм не складеш! І розбитний же він у нас – і до плуга, і до рала, і до молодиць гала-драла, а ви, значить, розлітаєтесь…

      І тільки рибалки не спускали очей з поплавців: баба бабою, а риба рибою, – та Левкова родина поволі ховалась за горою.

      Довго СКАЧАТЬ