Рибалки. Чiґозі Обіома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разів вигукнув це слово, наче для нього воно звучало прокляттям, і, повторивши його надцять разів, він наказав Ікенні витягнутися на столі.

      Покарання було суворим. Батько змусив нас рахувати отримані удари. Ікенна і Боджа, простягнувшись на столі зі скатаними донизу шортами, налічили відповідно двадцять і п’ятнадцять, тоді як ми з Обембе нарахували по вісім ударів кожен. Мати намагалася втрутитися, але її відштовхнуло суворе батькове попередження, що як вона заважатиме, то теж отримає своє разом із нами. Зважаючи на те, як сильно розсердився, він міг говорити це цілком серйозно. Батька не зворушили ані наші крики, писки й верески, ані материні благання, і він продовжував нас шмагати, втовкмачуючи нам, як він працює, щоб заробити для нас гроші, і люто випльовуючи слово «рибалки», а тоді повернувся до своєї кімнати, закинувши батоги на плече й залишивши нас триматися ззаду за штани й рюмсати.

* * *

      Вечір після прочухана був жорстоким. Як і мої брати, я відмовився від вечері, попри голод і принадні аромати смаженої індички та плантанів – рідкісної страви, яку приготувала мати, знаючи, що гордість не дозволить нам вечеряти, і сподіваючись покарати нас ще сильніше. Взагалі, до того дня додо (смажені плантани) не готувалося в нашому домі дуже давно. Мати наклала на нього заборону роком раніше, після того як ми з Обембе поцупили кілька шматків із холодильника, а тоді збрехали, що бачили, як додо поїли пацюки. Мені страшно хотілося вибратися тихенько з кімнати й узяти з кухні одну з чотирьох тарілок, у які мати насипала наші порції страви, але я не смів цього робити, бо боявся, що цим зраджу братів, які замислили голодування на знак протесту. Цей невтамований голод посилив мій біль, тож я плакав до пізньої ночі, аж поки не поринув у сон.

      Наступного ранку мати розбудила мене, поплескавши по плечі й сказавши:

      – Прокидайся, Бене, прокидайся. Батько хоче тебе бачити, Бене.

      Кожна клітина мого тіла горіла вогнем. Здавалося, що на сідницях стало більше плоті. Однак мене втішило, що наше голодування не триватиме увесь наступний день, як я побоювався. Ми ж бо завжди після таких суворих покарань копилили на батьків губи і якийсь час уникали і їх самих, і їжі, щоб відплатити їм і – якщо пощастить – змусити їх вибачитися й замиритися з нами. Але цього разу ми не мали нагоди так вчинити, бо батько сам покликав нас до себе.

      Щоб підвестися з ліжка, я спочатку підповз до його краю, а тоді повільно опустив ноги, і вмить мої сідниці пронизало цвяхами болю. Коли я увійшов у вітальню, там і досі було напівтемно. Минулого вечора вимкнулася електрика, і зараз вітальню освітлювала лише гасова лампа, що стояла посеред столу. Боджа, який з’явився в кімнаті останнім, прийшов накульгуючи й кривлячись за кожним рухом. Коли ми всі розсілися по місцях, батько довго на нас дивився, поклавши підборіддя на руки. Мати, яка сиділа обличчям до нас на відстані простягнутої руки від мене, розв’язала з одного боку сповивальну раппу, зв’язану вузлом під пахвою, і підняла бюстгальтер. Її кругла, наповнена молоком цицька одразу зникла в крихітних обіймах Нкем. Немовля пожадливо накрило ротом СКАЧАТЬ