Притулок для прудкого біса. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

      Біля кабінету Кодаковського з’явився, усього лише на шість хвилин перебравши «ліміт». Під знайомими дверима знічев’я спалювали життя три спортивні молодики у чорних костюмах дорогого крою. Двоє з них (вищі й молодші) умить перетворилися на живу перешкоду, затуливши двері. Такий мур не проб’єш нічим. Лисиця ображено не зрозумів. Хто може не пускати його до Трева?!! До того ж той на нього чекає. Та й учорашній черговий (цікаво, чому його не поміняли?) ні про що не запитав, а тільки привітався й продовжив писати.

      – Ви до кого? – поцікавився нижчий і старший, але кремезніший.

      «Начальник, мабуть», – подумав Богдан і відповів:

      – До полковника Кодаковського… Я – Лисиця. Професор Богдан Лисиця. Ми домовлялися.

      – Хвилиночку, – відреагував «начальник» і зник за живою «стіною», а потім – і за дверима. З’явившись за кілька секунд, зробив знак і владним голосом наказав: «Пропустіть».

      Лисиця, не гаючись, пірнув за двері. Побачивши його, Трев кинув серйозний погляд на годинника, але про «перевищення ліміту» не згадав. Професор усе-таки особа цивільна. І точність, порядок та дисципліну розумів саме так, як розуміють їх… цивільні особи.

      – Ну, от і добре, – мовив полковник з полегшенням. – Знайомся, – показав ліворуч на бундючного випещеного чоловіка, в якому Богдан відразу ж упізнав самовдоволеного натурника для обкладинки «Економічного дайджесту», – пан Никонов. Андрій Григорович. Генеральний директор концерну «Ніка-Компані».