Зло не має влади. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ старими запилюженими книжками. Кватирка з тріснутим склом ледь-ледь цідила перегріте повітря.

      – Дякую, – сказав оперуповноважений начальникові табору. – Можете йти.

      Той пом’явся та й вийшов, причинивши за собою двері. Я нарешті глянула в обличчя цьому оперові.

      Він був дуже блідий. З дуже білявим волоссям. Із чорними, незвично чорними очима на вузькому обличчі. У чорному костюмі й чорній сорочці, перехопленій на шиї чорною краваткою.

      Він був молодий. Дивно молодий, як для опера, хай навіть і в справах неповнолітніх. Але одяг, звички, манера дивитися робили його старшим. І тримався він так, начебто мав уже кількадесят років робочого стажу.

      І він був чимось наче знайомий…

      Хвилину ми дивилися одне на одного. (Я знала його, я його раніше бачила!.. За якихось не дуже приємних обставин…)

      – Ти не змінилася. Це добре.

      Я намацала стілець і сіла.

      Минуло чотири місяці з часу мого останнього візиту в Королівство. Там час швидше спливає.

      – Скільки тобі років?!

      – Маги поза віком, Ліно. Не муч себе підрахунками.

      – Максиміліан… – простогнала я.

      Це був він – хлопчисько-маг! Некромант, якого я кілька разів рятувала від смерті. Який і мене колись порятував, але опісля – зрадив, покинув на неминучу загибель і навіть не поморщився. Оце такого гінця з Королівства ніколи не хотілося б мені тут побачити…

      Він посміхнувся кутиками тонкого рота.

      – Що, не рада?

      – Ні!

      – Дарма. Бо ти – небезпечна неповнолітня злочинниця і твоя доля в моїх руках.

      – Бреши, та не забріхуйся, некроманте.

      – Ти як розмовляєш зі старшими? – він посміхнувся ширше, блиснув білими гострими зубами.

      Я стисла кулаки. Під час нашої минулої зустрічі він був ледь молодший за мене, але вже тоді смертельно небезпечний. Чого тепер від нього очікувати, та ще й тут, у моєму повсякденному світі – я не мала жодного уявлення.

      – «Оперуповноважений у справах неповнолітніх»… – я говорила навмисне повільно, викроюючи собі час на роздуми. – Така посада в природі існує? Ти впевнений?

      – Головне, щоб вони, – Максиміліан кивнув на двері, – були впевнені. – А я вмію переконувати, – і знову посміхнувся.

      Я набрала в груди повітря – і не знайшла, що відповісти. Надто раптово звалилася ота халепа, ще півгодини тому я мирно дрімала над річкою… Що некромант може мені заподіяти? Як захищатися?

      Як він сюди потрапив?!

      Тільки досвідчений, могутній маг може ходити між світами. Пригадую, в Гарольда, мого друга, були проблеми з цим… «Тільки у свій світ завжди легко повертатися», – казав Оберон. Король Оберон! Ось у кого знайдеться управа на Максиміліана. Ось кого мусить боятися самозваний «опер»!

      – Його величність не попередив, що ти з’явишся, – сказала я недбало. – Що йому передати?

      У нього СКАЧАТЬ