FакіR. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала ніяких результатів. Тоні супроводжував дівчину, звичайно покрадьки, майже в усіх її «вояжах». Але ні зблизитись, ні принаймні впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуація – безнадійне висіння в повітрі (ні тобі на землю впасти, ні в небо злетіти) – дратувала. Гіркий-таки шпигунський хліб. Але… Усе тьмяніло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. І – ціпив уперто зуби…

      В Афінах орієнтувався непогано. І хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за «Мерседесом», прямує за місто на північний схід. І обов’язково виведе до автомагістралі Афіни – Фіви. Ліворуч залишиться Мегера. Цікаво, куди красуні забажалося сьогодні? Минулі її витівки не хочеться й згадувати. Де тільки не бував, крадучись слідом. Географію Греції знає на «відмінно». Без підручника й шпаргалок.

      З Караянісом дівчина сьогодні втретє. Де і як познайомилися – Тоні не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тоді зустрілися в маленькому літньому кафе. Ні назви, ні престижу. Чому такі багаті люди завітали туди – так і лишилось таємницею. Хоча ця дівчина – сама суцільна таємниця. Складна загадка. Головоломка. Багато її вчинків пояснити неможливо.

      Друга зустріч – позавчора. Їздили до Національної бібліотеки. Пробули щось біля двох годин. І ось сьогодні – третя. Подорож невідомо куди. Для Тоні. Але… Їхати слідом мусив. Тому що треба. Незважаючи ні на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красуні. Навіть якщо це й видається безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному «треба». Корився слухняно. Сціпивши до болю зуби. Відкидаючи липкі думки про зупинку. Зупинку в цій божевільній гонитві. Її тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарієм Гоффмана, Айронса, Роберта Маккі чи Айзека Азимова. Тому уперто їхав. Уперто репіжив уперед. Може, сьогодні пощастить?

      Ішов за «Мерседесом» не надто наближаючись, але й не відпускаючи. Це залишало простір для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжній тобі агент КДБ, ФБР, «Інтеліджент сервіс» чи МОССАДу. І спробуйте сказати, що ні…

      Та ось… адвокат різко, без попередження, звернув на узбіччя й зупинився. Тоні теж показав гальмам, як він уміє на них тиснути. Увімкнув «аварійку» й, узявши праворуч, «кинув якір». І хоч до «об’єкта» метрів із тридцять, картина вся – немовби на долоні.

      Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потім – з’явився й Караяніс. Дівчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергійно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, інколи вставляючи й свої п’ять копійок. Виправдовувальні, звісно.

      Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пішла вздовж дороги. «Мерседес» повільно рушив слідом. Порівнявшись, Караяніс відчинив дверцята, запрошуючи до салону. Міс Димитріадіс зупинилась, жбурнула туди гнівну фразу й стала чекати відповіді. Коли ж за кілька митей отримала, СКАЧАТЬ