FакіR. В’ячеслав Васильченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Даруйте зухвалу нетактовність, але моє кляте хобі часто заганяє мене в незручне становище. Річ у тому, що я збираю автографи знаменитостей. Уже маю серйозну колекцію… Мені здається, що ви, містере (вона дивилася на Богдана), – кіноактор. Вас я наче бачила в одній з нових англійських мелодрам. Станете відомим – продам автограф на «Сотбіс».

      – Шкодую, чарівна міс, – але побачивши у жінки обручку, Лисиця виправився: – Е-е-е… місіс, та доведеться вас розчарувати. Я такий далекий від кіномистецтва, як від нашого катера півострів Юкатан.

      – Але схожість – надзвичайна, – виправдовувалась, крутячи головою, «манекенниця».

      – Нічого дивного, – став заспокоювати її Богдан, – у світі багато схожих. Та й двійників теж. Навіть конкурси проводяться.

      – Тоді – вибачте. А ви, – звернулась до англійця, – відомий поет Марк Тейлор. Чи я знову помилилась?

      – Ні, усе точно. Я – саме він і є.

      – А у вас автограф взяти можна? – запитала наче з острахом.

      – Будь ласка.

      Жінка подала поетові листівку й ручку. Коли Тейлор закінчив писати, на палубі з’явився ще один персонаж. Міцний «підкачаний» чоловік. Богдан упіймав себе на думці, що молодика десь бачив: ніби… в якомусь бойовику. А потім – і засміявся з себе. Красуня заразила чи що? «Персонаж» пашів войовничістю й люттю. Жінка враз змінилась на обличчі. Богдан не звернув на те ніякої уваги і сказав:

      – Я хоч і не зірка, але автограф теж дати можу. А раптом стану зіркою? Тоді не доступитеся.

      Та «манекенниця» лишилась незворушною. Жарт явно не сподобався. Лисиця зрозумів: усе – через «персонажа».

      – Перепрошую, джентльмени, – видавлюючи ввічливість, із залізними нотками в голосі мовив «спортсмен», – але мушу забрати з вашого вишуканого кола дружину. – І вже до жінки: – Ходімо, Крістін.

      – Мій чоловік, Альбер Бріссон, – показала «манекенниця» на «підкачаного».

      Поет і Лисиця представилися.

      – Що ж, – мовила сумно красуня, – ще поспілкуємося… Ходімо.

      Крістін без будь-якого бажання, наче волелюбна лісова звірина, що необачно потрапила до рук звіролова й тепер мусить коритися, непоквапом пішла за чоловіком.

      Лисиця й Тейлор провели їх поглядами. І вже коли кроки загупали трапиком донизу, Лисиця напівшепотом сказав:

      – Гарна…

      – Тим-то так її й оберігають… – оцінив побачене поет, знову розвертаючись до моря. Але тут же не втримався і, наче справжній морський вовк, сповістив:

      – По курсу земля!

      Богдан поглянув і собі. Справді, на блідо-блакитному тлі небосхилу з’явилась невеличка чорна цятка. Саме їй треба вирости до розмірів острова. Не без допомоги «Делавара».

      – За якихось півгодини-годину будемо на Авгі, – підсумував містер Тейлор і подивився на «Tissot».

      – Але ж яка вродлива, – не СКАЧАТЬ