Куркуль. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ немовби пожалів свого співкамерника. Згодом трошки пройшовся, підняв стару поламану дошку. Створив із каменюк щось, схоже на стілець, підклав деревину, як лавку, та й гепнувся туди. Час тягнувся гречаним медом – так само темний та густий. Довго нічого не відбувалося. Новак устиг закуняти, прокинутися. З вікна виливалась у камеру синь, насичена кольором, з часом вона гусла, пізніше неминуче перетворювалась у сизо-брудний тон, тьмяніла і через годину зовсім почорніла. Настав вечір. Тут Федот спробував перевернутися, та невдало – скотився з дощок на втрамбовану земляну підлогу.

      – Гей, обережніше тут, бо лоба розіб’єш. Чим я тебе лікувати буду – сказав новак.

      Шевченко заспаний придивився, підвівся, сів на ліжак.

      – Несторе, то ти?

      – А хто ж? Я, чорт мене забирай, – відповів Нестор.

      – Якого біса ти тут?

      – Та язик мій язикатий винний.

      – Он як. Цього разу що?

      – Ну, ти мене знаєш. Стою я, дивлюся, як майно твоє виносять. Хлопці молоді зовсім, тонковусі, як наш старий панотець. Пам’ятаєш його, як він одного разу службу закінчив та й вийшов до лісу, а повернувся напідпитку…

      – Почекай ти зі своїм попом! Ти як та річка весняна – вируєш, берегів не бачиш. Давай про те, за що ти сюди загримів.

      – Так я ж тобі й кажу! Ти, Федьку, примхливий, як дитина, то розкажи, то не кажи!

      – Ага, пізнаю Нестора. Добре, давай уже в’яжи свою в’язанку. Я нікуди не поспішаю.

      – Так, так, іде панотець, а йому назустріч дід Никон, жив під горбом, пам’ятаєш? Він ще тоді молодий був.

      Федот глибоко зітхнув.

      – … який йому й каже…

      – Здається, я це чув…

      – Не перебивай старших! Ага. Каже йому: «Ти чого це, панотець, набрався тако»?

      – І що той?

      – А той мовчить. Потім Никон каже: «Ти нині літургію невірно служив». Піп наш мовчить. «А ти євхаристію не з того місця почав!» Панотець – могила. «А ти святу чашу після причастя на місце не доніс!» Тут піп не втримався: «Послухай, синку. Я ж не баптист і не католик. Я православний. Можу і в пику дати!»

      Тут Нестор засміявся, закрякав, мов качка. А згодом захрюкав, голосно та щиро. І раптом стих. Схопився за бік, де в нього щось стрільнуло. Від побаченого Федот мимоволі посміхнувся.

      – Ой, чогось це смикнуло в бочині. Чи я не втратив свої детальки по дорозі? – пробуркотів Нестор.

      – Ти, батьку, хоч переоблік подекуди роби, перевіряй чи на місці руки-ноги. Старість – не радість!

      – Це ти вірно брешеш. Іноді підведуся зранку. Розплющу очі – овва, усе біле! Як той перший сніг. А по макітрі думка пробігла, мов сусідський кіт. Думаю: ну все, відмучився. Потрапив у Царство Небесне. І чекаю тоді, коли ж Петро-апостол покличе, визначати, куди мене підселять – у рай чи пак у пекло. А тоді придивляюсь – Матір Божа! – ганчірка з пічки злетіла, накрила голову. От, думаю, йолоп! Докотився СКАЧАТЬ