Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Під’їхавши, я швиденько вискочив з машини.

      – Швиденько гляну, як воно там… Зараз же вернусь.

      Крім Валентина, знайомих у барі не було.

      – Скажи-но, – спитав я його, – Готфрід уже був тут?

      Валентин ствердно кивнув.

      – Був. І Отто з ним. Півгодини тому пішли.

      – Шкода, – відповів я, полегшено зітхнувши, – хотів з ними зустрітися.

      Повернувшись до машини, я сказав:

      – Можна спробувати, сьогодні тут випадково не так уже й людно.

      Проте для обережності я поставив «кадилак» за рогом вулиці, в найтемнішому місці.

      Але не минуло й десяти хвилин, як жовточуба Ленцова голова з’явилася біля прилавка. «Бий тебе лихий, – подумав я, – от і влип! Краще б уже це сталося десь тижнів за два…»

      Готфрід, здавалося, зайшов на хвилинку. Я вже подумав був, що небезпека минула, аж тут Валентин показав Ленцові на мене. Не треба було брехати, ніби я хотів з ним побачитись! Готфрідове обличчя, коли він нас угледів, було чудовим взірцем для кіноактора, що старанно опановує свій фах. Очі полізли на лоба, нижня щелепа мало не відпала – я аж злякався. Шкода, що цієї миті в барі не було якогось режисера; я певний, що він тут-таки запросив би Ленца на якусь роль. Приміром, на роль моряка, перед яким після аварії корабля з морської безодні виринає й сичить велетенський змій.

      Готфрід швидко опанував себе. Я кинув йому погляд, яким настирливо благав його вшитися звідси геть. Він відповів на це підступною усмішечкою, обсмикав піджак і пішов до нас.

      Я знав, що на мене чекає, і тому зараз же перейшов у наступ.

      – Ти вже відвіз фрейлейн Бомблат додому? – спитав я, щоб одразу ж нейтралізувати його.

      – Так, – відповів Готфрід, не змигнувши й оком і нічим не виказавши, що мить тому він навіть гадки не мав про якусь там фрейлейн Бомблат. – Вона тебе вітає і просить, щоб ти їй зателефонував завтра вранці.

      Це був добрий контрудар! Я кивнув.

      – Зателефоную. Сподіваюся, що вона купить-таки машину.

      Ленц знову відкрив був рота, та я стусонув його в голінку й так на нього подивився, що він, усміхнувшись, замовк. Ми випили по чарці. Я пив тільки коктейль «Сайд-кар» з лимонним соком. Боявся, щоб знову не збитися на слизьке.

      Готфрід був у чудовому гуморі.

      – Тільки-но заходив до тебе, – сказав він. – Думав, що підемо кудись разом. Тоді зайшов у містечко розваг. Там нова чудова карусель. Давайте підемо туди, га? – Він глянув на Патрицію Гольман.

      – Ходімо швидше! – відповіла вона. – Я страшенно люблю карусель!

      – Тоді ходімо зараз же! – сказав я, радіючи, що ми підемо з бару – на вулиці все було простіше.