Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Справді не вмієте?

      – Ні. Ніколи не вчилась.

      Я відчув у цьому свій козир:

      – Адже Біндінг давно міг би вас цього навчити.

      Вона засміялась:

      – Біндінг надто закоханий у свою машину. Він до неї нікого не підпускає.

      – То вже просто безглуздя, – заявив я, задоволений, що можу дати ляпаса товстому Біндінгові. – Я дозволю вам це без усякої підготовки. Ось давайте!

      Відкинувши всі Кестерові застереження, я виліз із машини, щоб пустити дівчину до керма. Вона розхвилювалась:

      – Та я ж справді не вмію.

      – Умієте, – заперечив я, – умієте. Ви просто цього й самі не знаєте.

      Я показав, як запускати мотор, як переключати швидкість.

      – Ось так… – закінчив я, – а тепер рушаймо!

      – Одну хвилинку! – Вона показала на автобус, що самотньо їхав вулицею. – Може, нехай проїде…

      – У жодному разі! – я швидко ввімкнув мотор, дав швидкість.

      Вона вхопилась за кермо й напружено вдивлялась у дорогу.

      – Господи! Ми їдемо занадто швидко!

      – Ми їдемо із швидкістю двадцять п’ять кілометрів, – сказав я, глянувши на спідометр, – а насправді це тільки двадцять. Непогана швидкість для бігуна на далекі дистанції…

      – А мені здається, що всі вісімдесят…

      За кілька хвилин вона здолала страх. Ми їхали широкою прямою вулицею. «Кадилак» ледь похитувався з боку на бік, наче його заправили замість бензину коньяком, часом він мало не наїздив на тротуар, але поступово все пішло як слід, і сталося так, як я й передбачав: ми раптом стали вчителем і ученицею, я дістав перевагу, а таку ситуацію можна було використати.

      – Увага! – сказав я. – Онде стоїть поліцай!

      – Спинитися?

      – Тепер уже запізно!

      – А що буде, як він мене застукає? Я ж не маю прав…

      – Нас обох заберуть до в’язниці.

      – Господи! – Вона злякано шукала ногою гальма.

      – Газуйте! – гукнув я. – Газуйте! Натискайте на педаль! Треба гордо та швидко промчати повз поліцая. Найкращий засіб проти закону – нахабство!

      Поліцай не звернув на нас аніякої уваги. Дівчина полегшено зітхнула.

      – Я не знала досі, що вуличні поліцаї можуть бути страшніші за вогнедишних драконів… – сказала вона, коли ми від’їхали вже на кількасот метрів.

      – Вони страшні тільки тоді, коли на них наїдеш, – сказав я, повільно переключаючи ручне гальмо. – Ось чудова бічна вулиця, зовсім безлюдна. Отут ми й потренуємось як слід. Насамперед – як рушати з місця і як зупинятися.

      Патриція Гольман кілька разів підряд глушила мотор. Вона розстебнула хутряний жакет і сказала:

      – Аж зігрілася! Але ж треба навчитись!

      Сидячи за кермом, вона старанно й уважно спостерігала все, що я їй показував. Потім, хвилюючись, навіть стиха скрикуючи, вона зробила на машині перші повороти. Вона СКАЧАТЬ