Двічі в одну річку не ввійдеш. Оксана Логоша
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Двічі в одну річку не ввійдеш - Оксана Логоша страница 2

СКАЧАТЬ сон лугами,

      Крутоберегами.

      Люлі-люлі.

      Ходив сон по ниві,

      Де тумани сиві —

      Шукав колисанку

      Для мого Іванка.

      Люлі-люлі.

      Прийшов під віконце,

      Як заснуло сонце.

      Люлі-люлі.

      Стуляй оченятка,

      Ти моє дитятко.

      Люлі-люлі.

      Бо вже сон стомився,

      Над малям схилився.

      Люлі-люлі.

      Вусами лоскоче,

      Казочку бурмоче:

      Люлі-люлі.

      Як ходив лісочком,

      Лугом, над ставочком,

      Як збирав сонькові

      Ніжні колискові.

      Люлі-люлі.

      «Схилилась над колисочкою доля…»

      Схилилась над колисочкою доля.

      Усім єством від зливи затуля.

      Принесла в жменях радості і волі,

      Щоби зростало вільним немовля.

      Яскраві стрічки, мов проміння сонця,

      В серпанку долі вітер сколихне.

      Натомленая мати край віконця

      Тихенько сяде, як дитя засне.

      Розкрутить прядку, і полине пісня —

      Квітучі ноти, ніжні, як струмок.

      І не загляне горе лиховісне,

      Біда зробити не посміє крок.

      Чорняве щастя посміхнеться нені.

      Простягне мати рученьки в отвіт.

      Й розсипле долю, що збирала в жмені

      Для первісточка на багато літ.

      До сина

      Хай доля дає крила дужі,

      Мій соколе гордий, мій друже.

      Як ваблять всі загадки світу,

      З гніздечка випурхують діти.

      Схопили тебе до полону

      Твої Еверести й Каньйони.

      Злетиш із моєї долоні,

      Про себе залишивши спомин.

      Вхопивши повітряну хвилю,

      Долаєш за милею милю.

      Лети в далечінь, любий сину.

      В молитвах тебе не покину.

      «Поглянь у небо, мій маленький сину…»

      Поглянь у небо, мій маленький сину:

      Твій білий змій, набравши висоти,

      Хапає вже комети за хвости,

      А ти боявся, що він там загине.

      І той маленький човник без корми,

      Що ми у квітні дарували хвилям,

      Повір мені, долає соті милі.

      Він встиг добігти моря до зими.

      І вже давно у зграї – головний

      Став журавель опісля блискавиці,

      Яка спалила дуб біля криниці,

      А ти вмивався слізьми, мій малий.

      Оті зайчата з куцими хвостами,

      Звичайно ж, десь гасають в бур’яні —

      Нічого їм не сталось у вогні,

      Бо з ними завжди поруч тато й мама.

      Ти споглядаєш небо, синку мій,

      А я дивлюсь в твої дорослі очі —

      Сама у те безмежно вірить хочу,

      Що десь літає твій біленький змій.

      Материнству

      Я – лунка перем’ятої землі,

      Жертовно приготованої плоду

      Майбутньому. Вже поштовхи малі

      Мені лоскочуть, чується порода.

      Я поливала ніжністю зі слів,

      В долоні теплі ніжно СКАЧАТЬ