Любов на лінії вогню (збірник). Васіліса Трофимович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ витримки… де б ви не були – в полку чи мирному житті. Ви – світлі промені. Ви – люди, на плечах яких… ну ви зрозуміли. Пишаюся вами! Молюся за вас! Сумую, як довго не бачу.

      P. S. Порахуйте на урочистій церемонії відсоткове співвідношення нагороджених зі штабу і нагороджених фронтовиків.

      Зі святом нас! Все буде Дніпро-1!

      Она так любила эту работу, что казалось, не уйдет никогда. Но у нее была еще одна слабость – родной город. Василиса вернулась домой и стала пресс-секретарем полка «Днепр-1». И снова были пресс-туры и служба. Предновогодний Мариуполь, в котором было столько тепла: домашняя кухня от бойцов, аутентичный боевой кот, теплый праздничный дом и Василиса, которая была хозяйкой всего этого действа. Спустя неделю город обстреляли из ГРАДов. Было очень страшно, что и мы могли попасть под раздачу. Но ведь не попали… Мне казалось, она берегла нас. Наша Василиса. Когда мы были с ней, никогда не случалось ничего плохого.

      Прошел год, и война стала все меньше интересовать днепропетровцев. Да и журналисты, питающиеся славой и траффиком, все реже звонили пресс-офицерам. Да и полк «Днепр-1» претерпел изменений. Из военного подразделения он преобразовался в обычный милицейский полк. И ей уже не было так интересно. Уходили бойцы, уходили друзья. Василиса тоже ушла.

      Якби вона почала писати книгу про кожну з отриманих ран, вона мала б такий самий успіх, як Тора або Коран… Чоловіки б читали цю дивну книгу, відчуваючи власну провину, і палили б її на площах столиці, перш ніж розпочати війну…

(вересень, 2015 р.)

      Тут и родилась эта книга. Между жизнями. Между работами. Между мирами. Один за другим рождались рассказы. Непридуманные, настоящие, пропитанные кровью и болью. Я читала первые и плакала. Я не верила, что все это может написать та самая девочка – даже с именем пафосным и неземным. Можно было написать их лучше стилистически, но никто бы не смог написать их искреннее. В этой книге – ее боль, ее душа, ее история. И никто не сможет рассказать ее лучше, чем она сама. Мы пытались, но вряд ли нам это удалось бы.

      Алёна Дрыга

      Любов на лінії вогню

      Via Dolorosa

      Третій рік цієї війни…  Війни, що почалася весною.

      Третій рік йдуть сини.

      Третій рік із закритою труною.

      Нам би закохуватись,

      а ми засмоктані виром катастрофи.

      Нам би на побачення, а не на мобілізацію.

      Батьківщина-Мати кличе нас третій рік.

      Третій рік персонального пекла.

      Третій рік суспільної драми.

Васіліса Трофимович, квітень 2016 р.

      Ступаючи на цей шлях, ми були готові до будь-чого. До крові та болю, до смертей, до втрат і, звісно ж, до перемог. Перемога – це взагалі все, чого ми прагнули. Але війна виявилася не чорно-білою. На ці дві смуги червоною, як кров, фарбою пролилося почуття, до якого ми не були готові. До любові. І під перехресним вогнем народжувалося нескорене, як і ми самі, кохання.

      Зіткнувшись СКАЧАТЬ