40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тихо, наче крізь зуби, немов задавати такі дріб’язкові запитання всезнайці ну зовсім уже нешанобливо.

      Усезнайство – риса дуже поширена. Але не тільки в цьому проявилася своєрідність натури Грікора. Ні, з фармацевтом усе було так само, як і з його бібліотекою. У ній було кілька тисяч томів, але переважали книжки мовами, яких Грікор не знав. Так, не міг він користуватися своїм енциклопедичним словником Брокгауза німецькою мовою і був змушений черпати знання зі скупих вірменських джерел. Аби втамувати свою пристрасть, аптекареві доводилося долати важкі перешкоди, на які Провидіння не скупиться. Найслабшим місцем у його книгозбірні виявилися саме доступні для нього вірменські та французькі книги. Однак Грікор був не тільки вчений, але й книголюб. А справжньому книголюбові дорожче володіти тією чи іншою книгою, ніж знати її зміст, йому навіть не обов’язково її читати. (Хіба з великим коханням не буває так само?) Грікор не заможний. Він не міг дозволити собі замовляти дорогі видання в книжкових крамницях Стамбула, а вже за кордоном – і поготів. Навряд чи він міг оплатити навіть поштові витрати за їхню доставку. Тож доводилося брати те, що само йшло в руки. Аптекар розповідав, що почав збирати книжки з дитинства і в роки мандрів. А тепер у нього були агенти і покровителі в Антіохії, Александретті, Алеппо, Дамаску – саме від них час від часу і приходили великі пачки з книгами. Яке це було свято, коли надходили такі дари! Це могло бути все що завгодно: фоліанти арабською або давньоєврейською мовами, французькі романи, якась макулатура, байдуже. Головне – що це були книги, друкований текст. Фармацевт збирав навіть газети, прейскуранти та проспекти!

      У своєму серці цей чоловік, здавалося, вмістив увесь той жагучий потяг до духовності, яким одержима вірменська нація (таємниця всіх стародавніх народів, що вижили наперекір часу). Бібліотека Грікора вкоренилася в Йогонолуку, як гірська гвоздика «травянка», що примудряється пустити коріння на голій скелі. Цієї дивної, найсуттєвішої своєї частини нечитабельної бібліотеки навряд чи вистачило б для того, щоб закласти фундамент його величезних знань. Заповнювати прогалини допомагала творча відвага Грікора. Він сам заповнював свій світ. На запитання з будь-якої галузі – від богослов’я до статистики – мудрагель відповідав, як сам це розумів. І аж ніяк не вважав себе псевдовченим. Коли він нагромаджував перед слухачами великі наукові істини, його переповнювала чистісінька радість творчості. У такої людини, певна річ, були учні, і звісно ж, із учителів, котрі викладали в семи селах Муса-Дага. Вони шанували свого диво-оракула, і навіть скептику Восканяну не спадало на гадку сумніватися в його непогрішності. Аптекар був мусадазьким Сократом і, як і той філософ, здійснював із учнями прогулянки ночами. І ось тут виникали нагоди підігріти палке поклоніння учнів.

      Вказуючий перст здіймався до зоряного неба:

      – Апете Шатахян, відома тобі он та червона зірка?

      – Яка? Ота? Це, либонь, планета. Хіба СКАЧАТЬ