Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дим у легені і роздавив у попільничці вже безнадійно короткого недопалка. Здавалось, за цей час він вирішував, повірити цьому типові чи послати його під три чорти.

      – Що саме ви можете вирішити? – перепитав він: – Заладнаєте мої неприємності у Львові?

      Останнє Вістович сказав дещо насмішкуватим тоном, а проте Штальман відповів йому серйозно:

      – Саме так, комісаре. Точніше, я вже це зробив. Можете хоч сьогодні повертатися до рідного міста.

      Комісар, який збирався закурити знову, завмер із запаленим сірником в руках, не донісши його до цигарки.

      – Знаєте, пане Штальмане, – мовив він, – я останнім часом геть не сприймаю жарти. Гадаю, через тутешній клімат…

      – Я не жартую, – похитав той головою, – ваш начальник, директор лемберзької поліції Вільгельм Шехтель, мій давній приятель, а шеф Evidenzbureau – рідний дядько моєї дружини. Як гадаєте, цього досить, щоб розв’язати чиїсь дрібні негаразди?

      Замість відповіді комісар щосили тріпнув рукою, в якій тримав сірник, оскільки полум’я вже дісталось до пальців.

      – Вам видніше, – сказав він, урешті запаливши цигарку іншим сірником. – Але я не впевнений, чи можу вам допомогти.

      – Зробіть, що під силу…

      Вістович помітив, як зморшки на обличчі цього чоловіка раптом стали різкішими, а в його очах прочитався біль і втома. Втім, відповідь його була рішучою:

      – Даруйте, пане Штальмане. Я змушений відмовитись…

      – Вам так сподобалося в Данциґу, що не хочете повернутись додому? – запитав віденець.

      – Якщо подумати, то повертатися мені нікуди, – відповів комісар. – У Львові мене ніхто не чекає.

      – Ну що ж… Переконати вас я навряд чи зумію, – дещо розчаровано проказав шеф-інспектор. – Хай буде так… Жаль тільки витраченого часу.

      Він звівся з-за столу і, діставши з гаманця декілька марок, поклав їх на стіл біля свого кухля.

      – Бувайте, пане Вістовичу.

      Штальман одягнув пальто і рвучко подався до виходу. Залишившись за столиком сам, комісар неквапно допив свій портер і викурив ще одну цигарку. Тільки тепер у голові відчулося легке приємне запаморочення від тютюну й алкоголю. Та водночас глибоко в душі озвалися голоси сумління. Вони були зовсім тихими і говорили несміливо, а проте повідомляли Вістовичу, що слід було б проявити більше співчуття до цього чоловіка. Але надто вже не хотілося знову зв’язуватися з Віднем… Сумління врешті стихло і надалі мовчало, тож комісар спокійно попросив рахунок і, заплативши, вийшов на вулицю.

      Було вже зовсім темно, і навіть море зникло в густому проваллі балтійської ночі, озиваючись звідти лишень холодним вітром і звуками прибою. Вістович підняв комір плаща і глибше насадив на голову капелюха. Після теплого трактиру прибережний холод пронизував його до самих кісток. В цей час йому подумалось, що вечірні прогулянки біля моря краще припинити. Якось надто легко вдалося Штальману його вистежити. А на місці цього віденця міг бути будь-хто інший… Відігнавши, врешті, цю думку, що відгонила параноєю, комісар СКАЧАТЬ