Царський пояс. Лідія Гулько

Чтение книги онлайн.

      Остап сів на траву, а сина посадив на своє коліно. Турботливо мацав його лоба.

      – Татку, ти не віриш мені? – з розпачем у голосі вигукнув малий. – Миша мені сказала, що перстень, який ти носиш, – чарівний. Перед ним відчиняться двері у Скіфію.

      Остап, тамуючи сміх, кахикнув.

      – Кажеш, хвостата тебе вилікувала.

      Мишко образився:

      – Прошу, не називай мишу негідно. Вона поважна пані, лікарка. У білому халаті й ковпачку на вушках.

      Остап підморгнув синові.

      – У такої симпатичної лікарки я й сам із задоволенням лікувався б. – Він удавано схопився за правий бік. – Ой, стрельнуло у попереку! Синку, гукони мишку, хай і мене полікує. Тільки так, щоб мама не бачила!

      Остап реготав. Гарний настрій батька передався малому. Обоє качалися в бур’яні, боролися. Мишко вищав від задоволення.

      – Я повинен тебе познайомити з мишею. І маму теж, – вивільнився хлопчик із батькових обіймів

      – І хутчіш, – реготав Остап. – Бо поважну пані перехоплять інші хворі дядьки.

      Мишко дременув навпростець, через бур’яни, до хати.

      Остап лише примірявся до лопати, щоб продовжити копати, а синок вже біля нього.

      – Татку, іди до хати.

      – Марійка кличе?

      – З мишею поговориш. Зараз вона розмовляє з мамою.

      Остап довго дивився на сина. Погладив його по головці. Зі співчуттям казав:

      – Бідолашний, зарано піднявся з ліжка.

      Аж тут долинув Марійчин голос:

      – Хлопці, нумо до хати!

      Остап сплюнув спересердя. Буркнув: «Не дадуть спокійно працювати». Однак почвалав за сином, що підстрибував перед ним м’ячиком.

      У хаті було урочисто тихо. Марійка сиділа на ослоні й прямо дивилася на телевізор, що не працював. Остап зиркнув у тому напрямку – і позеленів від люті. Кинувся до телевізора.

      – Геть, капосна. Знахабніла – на телевізор вилізла, – несамовито кричав.

      Чоловік враз стих. Обхопив голову руками і до дружини:

      – Марійко, напевне, я марю.

      – Не мариш, любий. Тільки не руш тваринку. Миша – наша товаришка.

      Чоловік придивився до заклятого хатнього ворога. На миші зелена спідниця і біла, вишита українським орнаментом, блузка. Бавиться золотим ключиком, що на мотузці. Пищить, капосна, людською мовою:

      – Дорогі люди, Мишуня правду вам сказав: я його вилікувала травою, яку збирала на скіфському полі. Там живуть ваші далекі предки.

      – Які ще предки? – пробубнів вкрай ошелешений Остап.

      – Наші предки – скіфи! Хіба не зрозуміло? – нетерпляче повчав батька синок.

      – Скіфія – казково багата країна, – пищала далі Миша. – У вас, Євстахію, є перепустка до Скіфії – перстень із чарівним каменем. Камінь містить космічну інформацію про минулі часи. Ваша родина має щасливу нагоду відвідати своїх пращурів. Не бійтеся: вас там радо зустрінуть. СКАЧАТЬ