Царський пояс. Лідія Гулько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пророка у підземному царстві, – розірвав тишу густий чоловічий бас.

      Ноги у нашого героя затремтіли. Проте цього разу він втримався: не сповз і не простягся на вологій землі.

      З високого стільця на Євстахія похмуро поглядав велетень. Він неквапом накручував на палець пасмо кучерявого чуба над правим вухом. На його голові – блискуча корона, що збилася на ліве вухо. Зодягнений у чорну хламиду, щедро прикрашену золотими дрібками.

      – Ти, ти, хто? Де я? – белькотів Євстахій, ледь повертаючи язиком.

      – Телепню безбородий, мене не впізнав? Мене?! Аїда?! Великого і могутнього бога підземного царства?! – гримів бог.

      – Пробачте, ваша величносте, що не впізнав, – перелякано лопотів Євстахій.

      – Ото ж то, – стишив голос Аїд.

      Бог випнув груди колесом, повагом мовив:

      – Про мене всі смертні знають. А безсмертні мене бояться. Ти, Євстахію, відтепер служитимеш мені. Ворожитимеш, розповідатимеш, що робиться на Олімпі. Хто з ким посварився, одружився… І все таке. Чоловік я дуже зайнятий, але самотній. Ти, звичайно, помітив між деревами тіні. То вештаються покійнички. Немає з ким ні побалакати, ні чарочку перехилити. Правда, бродить у садочку одна красуня. Розважаюся її піснями. Але й вона мені набридла, як позавчорашній борщ. Пора вже з її тіла виймати душу. Хай блукає білою тінню у садку, як інші. Чим вона краща?

      Євстахій хотів сказати Аїду, що він уже не має того хисту – провіщати. Навіть навпаки: що не скаже, то збреше. Тільки розтулив рота, як побачив Марусю. Вона худа, як зрізана лозина жовтої верби. Личко зажурене, а погляд безтямний.

      Чоловік кинувся до дівчини.

      – Марієчко, сонечко, чому ти в цьому дивному садочку? Як ти сюди потрапила?

      Дівчина Євстахія не чула і не бачила. Перебирала пальчиками кінчик довгої коси, тупила очі у фіолетові тюльпани і блаженно усміхалася.

      Велетень на троні гидливо скривився. Євстахій, що зі страхом поглядав на бога, будив дівчину шепотом:

      – Марієчко, це я, Євстахій. Твій земляк.

      Аїд як стукне палицею об землю, як гуконе:

      – Вона моя. Не чіпай її! Не буди!

      А для більшого враження ще й змахнув другою, без палиці, рукою. З рукава на Євстахія дмухнуло їдким синюватим димом.

      У чоловіка запаморочилося в голові. Перед очима повільно пливли дерева, бліді тіні… Несподівано в затуманений зір Євстахія проник червонястий промінь. Чоловік миттєво стрепенувся. Він збагнув, що світло тоненькою цівкою випливало з персня, кільце якого обхопило його безіменний палець.

      Євстахій відразу отямився. Більше того, відчув у своїх м’язах нечувану досі силу.

      Мимохіть потер вказівним пальцем камінь, що стирчав із кільця. І раптом із його червонястих глибин вдарив потужний струмінь.

      Увесь антураж мертвого царства почав оживати. Отак миршава трава зазеленіла, листочки на деревах розправилися і – шурх! шурх! – весело зашелестіли. СКАЧАТЬ