Ворог, або Гнів Божий. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мною стояла задача – придумати легенду для Мирона, Нечипайла та Принципа. Я був їхннім безпосереднім керівником, чиї накази вони й виконували. По смерті Андрія Хворостенка питання розвідки на території окупованої Донеччини перейшли до іншого генерала, з яким я ніколи не був у дружніх стосунках. Мої ж люди мали концентруватися на контррозвідці та виявленні і запобіганні диверсійно-терористичним актам у Києві. Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Херсон, Запоріжжя та Миколаїв не входили у сферу моєї компетенції. Відтята голова Андрія тлумачилася моїм керівництвом як провал та непрофесіоналізм. Ті люди погано розуміли специфіку роботи розвідника-нелегала в умовах введення бойових дій. Та й де їм було її зрозуміти, коли більшість з них ніколи пороху не нюхали? Вони не мали жодного стосунку до розвідки, бо не проходили відповідної школи, а займали свої високі посади виключно завдяки Майдану та політичній квоті партій-переможниць. Моє нутро не протестувало проти такого стану речей, але я розумів, що проблем із цим не оберешся. Понад два десятиліття випадкових людей на відповідальних посадах коштували українській державності ресурсів, розвитку, а тепер і громадян з територіями. Проте я був не в силі щось змінити. Тому мав грати за їхніми правилами, непомітно провадячи свою лінію битви, залишаючись при цьому гвинтиком єдиного механізму.

      Хмари змінювали сонце, накрапав дощик, а вже за лічені хвилини знову з’являлося сонце. Ми сиділи з Гаруном на конспіративній квартирі, вже іншій, ніж у той раз, коли з нами був Мирон. Квартири знімалися за потребою, на декілька днів і змінювалися так само швидко, як і бралися в оренду.

      – Що роботи з моїми хлопцями? За статутом вони мають бути у Києві, кожного дня брати участь у безглуздому ланцюгу нарад, виконувати роль бюрократів, а не обов’язок офіцерів, – я ділився своїми проблемами з Гаруном, адже вірив йому. Так само, як він це робив стосовно до мене, коли вирішив утекти з України.

      На вустах Гаруна почала народжуватися посмішка. З ним таке траплялося, коли він починав думати.

      – Хіба це проблема у наскрізь корумпованій державі? – запитав він мене.

      – Що ти хочеш цим сказати?

      – Їх троє, так? Отже, нам потрібно вигадати три різні історії, які б не перепліталися між собою. У кожного своє життя і кожен сам вправі обирати те, яким воно буде.

      – Давай без блукань.

      – Чого твої капітани відправилися в зону АТО?

      – Вони мають закінчити одне завдання і передати справи іншим. Тим, яких призначали замість них після вбивства Андрія Хворостенка.

      – Коли вони повертаються?

      – У перших числах травня. Якщо, звісно, до цього часу не розпочнеться масований наступ росіян.

      – А якщо розпочнеться?

      – Тоді вони там залишаться.

      – Це кепсько. Задля втілення моєї задумки вони мають бути у Києві.

      – Ти маєш якусь задумку?

      – Звісно, що маю.

      – Я можу відкликати їх.

      – То відклич.

      – Десь СКАЧАТЬ