Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Амазонка. Київ–Соловки (збірник) - Валентин Чемерис страница 17

СКАЧАТЬ ти.

      І невідмінно – березень чи грудень —

      Все те ж питання й відповідь: «На днях»…

      Все та ж потіха: «Може, якось буде»…

      Все так же – в мозок найгостріший цвях.

      Та ось вже ніч. І на руці твій дотик.

      Ясніє зір, відпочиває слух,

      І так безжурно скинуті турботи,

      Як з голови мій чорний капелюх.

      А покій наш – це передпокій неба,

      І у казки я вірю знов і знов,

      Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь,

      Перепливає крізь моє вікно.

      Ти теж веселий і юнацьким кроком

      Обходиш покій тут і знову там.

      «Буенос-Айрес! Африка! Марокко!» —

      Так дзвінко й гостро вимовлять уста.

      Палить сонце, дощі, вітри,

      У пісках поринає крок,

      Серед ночі зловіщий крик

      Залітає до нас в шатро.

      «Відпливаймо!» – беру весло,

      «Небезпека!» – не зложу рук,

      Все разом: і добро, і зло,

      Всі шляхи: і пісок, і брук!

      А завтра зрання – та ж незмінна пісня,

      Все так же набік чорний капелюх,

      І аж до ночі не спаде, не звисне

      Тяжких турбот ржавіючий ланцюг…

      Тоді ж Олена – але вже з прізвищем Теліга – почала друкуватися. У 1922 році у Львові почав виходити «Літературно-науковий вісник», що його редагував Дмитро Донцов, відомий політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму. Один з керівників Української хліборобсько-демократичної партії. За своє українофільство якось був схоплений польською владою і запроторений до концтабору. Автор багатьох праць на теми українського відродження, серед яких – «Модерне москвофільство», «Історія розвитку української державної ідеї», що була настільною книгою Олени Шовгенівої, а потім – Теліги, як і «Націоналізм», як і праця «Де шукати наших традицій», «Московська отрута», «Росія чи Європа», «Клич доби», у яких виклав доктринні засади українського націоналізму.

      Як політика й публіциста, незламного борця за волю своєї країни, Олена обожнювала його. Він був для неї такою величиною – «позахмарною» – додавала, що вона ніколи б не зважилася послати йому свої вірші. Але хтось із її друзів попросив у неї кілька її поезій «на пам’ять». Олена дала, нічого не підозрюючи, а друг, не спитавши в неї дозволу, навіть не поставивши її до відома, надіслав поезії Донцову. Самому Донцову. І яким же був подив Олени та її радість, коли – це було року 1928-го, – в «Літературно-науковому віснику» раптом з’явилися друком три її поезії. Ще й лист прилетів від Донцова, який похвалив молоду авторку, запрошував до співробітництва… Олена спершу неймовірно подивувалася, а тоді неймовірно зраділа. Ті поезії і, зокрема, вірш «Радість», що відкривав добірку, були написані Оленою ще в 17-літньому віці і вона сумнівалася: давати їх у пресу чи ні. А може, то всього лише проба пера початківця?

      Та «Радість» і справді принесла Олені неймовірну радість. Як згадуватимуть її друзі, Олена випромінювала оптимізм і вся світилася тихим сяйвом і вперше раділа життю, повіривши у власні літературні спроби.

      Чоловік її любив СКАЧАТЬ