Название: Амазонка. Київ–Соловки (збірник)
Автор: Валентин Чемерис
Издательство: Фолио
Жанр: Современная зарубежная литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7597-0
isbn:
І невідмінно – березень чи грудень —
Все те ж питання й відповідь: «На днях»…
Все та ж потіха: «Може, якось буде»…
Все так же – в мозок найгостріший цвях.
Та ось вже ніч. І на руці твій дотик.
Ясніє зір, відпочиває слух,
І так безжурно скинуті турботи,
Як з голови мій чорний капелюх.
А покій наш – це передпокій неба,
І у казки я вірю знов і знов,
Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь,
Перепливає крізь моє вікно.
Ти теж веселий і юнацьким кроком
Обходиш покій тут і знову там.
«Буенос-Айрес! Африка! Марокко!» —
Так дзвінко й гостро вимовлять уста.
Палить сонце, дощі, вітри,
У пісках поринає крок,
Серед ночі зловіщий крик
Залітає до нас в шатро.
«Відпливаймо!» – беру весло,
«Небезпека!» – не зложу рук,
Все разом: і добро, і зло,
Всі шляхи: і пісок, і брук!
А завтра зрання – та ж незмінна пісня,
Все так же набік чорний капелюх,
І аж до ночі не спаде, не звисне
Тяжких турбот ржавіючий ланцюг…
Тоді ж Олена – але вже з прізвищем Теліга – почала друкуватися. У 1922 році у Львові почав виходити «Літературно-науковий вісник», що його редагував Дмитро Донцов, відомий політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму. Один з керівників Української хліборобсько-демократичної партії. За своє українофільство якось був схоплений польською владою і запроторений до концтабору. Автор багатьох праць на теми українського відродження, серед яких – «Модерне москвофільство», «Історія розвитку української державної ідеї», що була настільною книгою Олени Шовгенівої, а потім – Теліги, як і «Націоналізм», як і праця «Де шукати наших традицій», «Московська отрута», «Росія чи Європа», «Клич доби», у яких виклав доктринні засади українського націоналізму.
Як політика й публіциста, незламного борця за волю своєї країни, Олена обожнювала його. Він був для неї такою величиною – «позахмарною» – додавала, що вона ніколи б не зважилася послати йому свої вірші. Але хтось із її друзів попросив у неї кілька її поезій «на пам’ять». Олена дала, нічого не підозрюючи, а друг, не спитавши в неї дозволу, навіть не поставивши її до відома, надіслав поезії Донцову. Самому Донцову. І яким же був подив Олени та її радість, коли – це було року 1928-го, – в «Літературно-науковому віснику» раптом з’явилися друком три її поезії. Ще й лист прилетів від Донцова, який похвалив молоду авторку, запрошував до співробітництва… Олена спершу неймовірно подивувалася, а тоді неймовірно зраділа. Ті поезії і, зокрема, вірш «Радість», що відкривав добірку, були написані Оленою ще в 17-літньому віці і вона сумнівалася: давати їх у пресу чи ні. А може, то всього лише проба пера початківця?
Та «Радість» і справді принесла Олені неймовірну радість. Як згадуватимуть її друзі, Олена випромінювала оптимізм і вся світилася тихим сяйвом і вперше раділа життю, повіривши у власні літературні спроби.
Чоловік її любив СКАЧАТЬ