Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ той, у якого сердечна прихильність до кого-небудь є виявом доброго ставлення.)

      Такою щирою українкою відчула себе й Олена Шовгеніва в Чехії, в середовищі української еміграції.

      Улас Самчук згадує розповідь Олени про цю мить відсікання себе від чужого, хай блискуче осягнутого і культурно зміцнілого в її свідомості масиву російської мовної «присутності» в мисленні й спілкуванні. «Я не була киянка. І не петроградка, я була петербуржанка. Я там виросла, там училася… ну й, розуміється, насичувалася культурою імперії.

      І коли я опинилася в такому ультрафранц-йозефському містечку, в якому люди говорили чомусь праслов’янською мовою, я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарською академією, де викладають „на мові“ і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що я з такого гарячого Савла стала не менш гарячим Павлом? З гордості.

      Статися це дуже несподівано і дуже швидко. Це, можливо, була одна секунда… Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах, що його улаштовував якийсь добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо, хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими „залізяку на пузяку“, „собачій язик“, „мордописня“… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: „Ви хами! Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!“

      Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла! І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих і всієї господарської академії. Батько й мати з цього раділи, а брати оголосили мене „ревіндикованою“. А вже раз ставши на цю дорогу, я не залишалася на півдорозі. Я йшла далі і далі…»

      Повторювала десь чуті нею рядки поета Миколи Вороного, що так запали їй у душу:

      І сміх, і плач – з одного джерела.

      Вони бринять в однім акорді

      З глибин таємності Добра і Зла,

      Де бережуть їх душі горді.

      І сміх, і плач – се рідні два брати,

      Коли від болю серце рветься.

      Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

      Як плаче сміх, як плач сміється.

      Так у ній, дівчині, народженій в Росії, вихованій на російській мові й російській культурі – а вони, що тут говорити, багатющі – дівчині з Петербурга, проснувся Ілля Муромець, і вона заговорила рідною мовою. І сталося це у Чехії, в Подебрадах, коли Оленці Шовгеновій пішов сімнадцятий.

      Частина друга

      Стрілися двоє, що долею схожі…

      Іван СКАЧАТЬ