Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й друзі допомагали, всі вони були українцями і, на відміну від неї, – «петербуржанки» – вільно володіли рідною мовою. З друзями вона почала в Подебрадах усвідомлювати себе українкою, чим дуже гнівила брата Сергія, який вперто повторював одне й те ж: ми народилися в Росії, виросли на її мові й культурі.

      Перше, за що довелося взятися Шовгенівим, і, зокрема, Оленці, коли вони переїхали до Чехії й поселилися в Подебрадах, це була чеська мова.

      Жити в Чехії і не знати чеської мови (це в Україні можна все життя прожити і не знати української мови) – нонсенс. Чеську мову в Чехії треба було знати хоча б з поваги до народу, серед якого живеш і який тебе, вигнаного з рідного краю, прихистив.

      Ось її свідоцтво (по-тамтешньому матура) про закінчення повного курсу реальної школи на Українських матуральних курсах в місті Подебради, виданому 26 жовтня 1923 року.

      Після української мови та історії (оцінка «добре») йде чеська мова.

      Оцінка теж «добре».

      Звідтоді чеською – на рівні з німецькою, французькою та російською – вона володіла вільно. Закінчуючи українські курси, Олена готувалася до вищої освіти.

      «До пана Директора

      Українського Вищого Педагогичного

      Інстітуту імені Драгоманова

      Слухачки Матуральних курсів в Подебрадах

      Олени Шовгенової

      Прохання

      В жовтні місяці я маю надію закінчити матуральні курси в Подебрадах, а після цього хотіла би продовжити свою освіту в Педагогичному Інстітуті; тому маю за шану просити Вас, пане Директоре, приняти мене студенткою дорученого Вам інстітута і призначити мені стипендію.

Олена Шовгенова14/IX р. 1923».

      Прохання задовольнили, і вона стала студенткою історико-літературного відділу (підвідділ української мови і літератури), де професорами були визначні українські діячі.

      І почалося студентське життя – безтурботно-щасливе, і кожний день приносив щось нове. Лекції, бібліотеки. Студентський дім у Празі, прогулянки з друзями-однодумцями вулицями Праги. Все було новим, незнаним досі, цікавим. Згодом її подруга, поетеса Галя Мазуренко наче про неї, про Олену Шовгенову, писатиме у вірші «Прага»:

      По бульвару, по тротуару

      Ніженька шовкова,

      А за нею, повне жару,

      Палєто бронзове.

      На трамваї, в ресторані

      Кармінові губи.

      Стане-гляне, стане-гляне:

      «Чи ж я вам не люба?»

      Парасолька, ручка-диво!

      А сама в вітрину

      Вся уп’єтеся вліво-вліво,

      Просто в креп де шини.

      В’ється душний, кучерявий

      Дух нового часу,

      А над містом величаво

      Повний місяць гасне.

      І проколюють суворо

      Небеса голками,

      Як докорами, собори

      Та церкви рядами.

      Нелегко СКАЧАТЬ