Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      А може, билиця правдива.

      Буцімто Архип Куїнджі (а втім, руки у нього таки справді були золотими, які картини малював!), так от, буцімто Архип Куїнджі змайстрував конику крихітну дерев’яну ніжку-протезик і якось її приладнав калічці замість утраченої ноги…

      Ні-ні, не питайте в автора, як художник змайстрував тую ніжку – цього я вам розказати не зможу. Це треба лише бачити. І не питайте мене, як Архип Іванович протезик той крихітний приладнав конику замість утраченої ніжки. Цього я вам передати не годен.

      І змайстрував протезик, і приладнав його конику – повірте мені на слово. І коник (це правда щонайправдивіша, хоч і схожа на казку) так звикся зі своїм протезиком, і той протезик так йому добре підійшов, що комаха сприймала його за власну ніжку, не відчуваючи ніякої незручності. Навіть при стрибанні.

      А стрибав він, як і раніше, як тоді, коли у нього була натуральна ніжка – високо, далеко й миттєво. Стриб і – його немає. Отаку штукенцію придумав йому художник Архип Куїнджі та ще й вправно його приладнав до живого тільця. Наче коник і народився з тією деревинкою.

      І коли подружжя Куїнджі перебралося до Санкт-Петербурга на постійне проживання, то буцімто забрали з собою і коника з дерев’яною ніжкою: він жив у них у шкатулочці, схожій на маленьку хатку. Віра поставила шкатулочку на рояль, якимись крихтами його годувала – коник і жив собі.

      Жив приспівуючи. Бо й справді співав – і в шкатулці, і вибравшись з неї на білий рояль. Любив сюрчати ночами. А вдень, вилізши із шкатулки, мандрував по роялю, що був для нього великим світом. Як Архип казав – «променадив». А коли хто з господарів сідав за рояль, з першими акордами коник вибирався зі шкатулки і сюрчав у такт мелодії – підспівував своїм господарям.

      Ідучи до своєї майстерні, Архип Іванович незмінно брав із собою шкатулку, ставив її біля мольберта і малював черговий свій шедевр. Працюючи, злегка за звичкою підспівував.

      Коник із дерев’яною ніжкою вибирався зі шкатулки – для цього в ній була крихітна драбинка, – всідався на краю і в такт художникові сюрчав…

      А часто ночами Архип і Віра, прокинувшись, лежали й слухали, як на всі лади сюрчить їхній постоялець. Він невтомно тюрлюкав на невидимій скрипочці своїй, й спів його нагадував подружжю Куїнджі про Україну, теплий південь, Маріуполь на Кальміусі при впаданні його в Азовське море…

      Зими у Санкт-Петербурзі не ласкаві – суворі, із крижаними вітрами. А коли з Фінської затоки, із студеного Балтійського моря чи здалеку, з Північного полюса, до Санкт-Петербурга прилітали холоди з хуртовинами і з тріскучими морозами – так було затишно у теплім помешканні слухати сюрчання маріупольського коника.

      І чим суворіші холоди насувались на північну столицю імперії, тим завзятіше в будинку Куїнджі виспівував коник, навіваючи господарям милі спогади про далеку батьківщину їхню…

      Розчулений коником, Архип Іванович часто обдумував сюжети майбутніх картин або й працював над ними, навіяними Україною. Так з’явилися СКАЧАТЬ