Шпигунка. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ випивку до келиха мого чоловіка з надією, що він упаде від великої кількості алкоголю.

      Я волію зупинити на цьому подальший опис Яви: коли минуле приносить спогади, котрі роз’ятрюють рани, раптово зринають інші, аж поки душа не починає кровити й ти падаєш на коліна й плачеш. Але я не можу перервати цю частину, не написавши про три речі, які тоді змінили життя: моє рішення, танець, який ми побачили, і Андреаса.

      Моє рішення: я не могла далі нагромаджувати проблеми й страждати більше, ніж людина здатна витерпіти.

      Поки я це обдумувала, колектив, який готувався до виступу перед місцевим командуванням, вийшов на сцену. Танцівників було дев’ятеро. На відміну від скаженого, веселого та експресивного ритму, до якого я звикла за кілька відвідин місцевих театрів, усе, здавалося, відбувалося наче в уповільненому кіно. Спочатку я мало не померла від нудьги, але невдовзі відчула, що мене охоплює ніби релігійний транс. Водночас захоплені музикою танцівники приймали такі пози, які видавалися неможливими. В одній із них тіло згиналося і вперед, і назад у формі літери S – це мало бути дуже боляче. Так танцівники певний час залишалися нерухомими, а потім міняли позу так різко, ніби були леопардами, готовими до несподіваного нападу.

      Усі були розмальовані блакитною фарбою, вдягнені в саронги (традиційні місцеві костюми) і шовкові стрічки, котрі підкреслювали чоловічі м’язи й закривали жіночі груди. Жінки мали ще й тіари ручної роботи з коштовного каміння. Солодкі танці інколи змінювалися постановочними баталіями, де шовкові стрічки слугували уявними шаблями.

      Я дедалі більше впадала в транс. Уперше я зрозуміла, що Рудольф, Голландія, убитий син – усе це було частиною світу, померлого й відродженого, як насіння, котре колись дала мені мама. Я глянула на небо й побачила зірки й листя пальм. Я наповнювалась рішучістю й була готова дозволити забрати себе в інші виміри й простори, коли голос Андреаса перервав мої думки:

      – Ви все розумієте?

      Я гадала, що так, адже моє серце припинило кровити й тепер споглядало красу в її найчистішій формі. Проте чоловіки відчувають необхідність постійно щось пояснювати, тож він розповів мені, що цей вид танцю походить від давньої індійської традиції, котра поєднує йогу й медитацію. Він не міг зрозуміти, що танець – це поезія, де кожен рух відображає слово.

      Моя уявна йога й спонтанна медитація одразу перервалися, і виникла потреба підтримувати розмову, щоб не здатися неосвіченою.

      Дружина Андреаса спостерігала за ним. Андреас дивився на мене. Рудольф дивився на мене, Андреаса й одну з гостей губернатора, котра усмішками відповідала на поклони.

      Ми розмовляли, попри осудливі погляди мешканців острова, адже ніхто з нас – іноземців – не поважав цього священного ритуалу. Можливо, саме через це вистава завершилася раніше: усі танцівники вийшли в процесії, дивлячись лише на своїх земляків. Ніхто з них навіть не глянув на групу білих варварів із широкими усмішками СКАЧАТЬ