Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      «І ви, бачу, люде!

      Не плач, сину, моє лихо!

      Що буде, то й буде.

      Піду дальше – більш ходила..

      А може, й зостріну;

      Оддам тебе, мій голубе,

      А сама загину».

      Реве, стогне хуртовина,

      Котить, верне полем;

      Стоїть Катря серед поля,

      Дала сльозам волю.

      Утомилась заверюха,

      Де-де позіхає;

      Ще б плакала Катерина,

      Та сліз більш немає.

      Подивилась на дитину —

      Умите сльозою,

      Червоніє, як квіточка

      Вранці під росою.

      Усміхнулась Катерина,

      Тяжко усміхнулась:

      Коло серця – як гадина

      Чорна повернулась.

      Кругом мовчки подивилась;

      Бачить – ліс чорніє;

      А під лісом, край дороги,

      Либонь, курінь мріє.

      «Ходім, сину, смеркається;

      Коли пустять в хату,

      А не пустять, то й надворі

      Будем ночувати.

      Під хатою заночуєм,

      Сину мій Іване!

      Де ж ти будеш ночувати,

      Як мене не стане?

      З собаками, мій синочку,

      Кохайся надворі!

      Собаки злі, покусають,

      Та не заговорять,

      Не розкажуть сміючися…

      З псами їсти й пити…

      Бідна моя головонько!

      Що мені робити?»