Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Тим самим делікатним тоном Креґ почав:

      – У відділі облігацій банківської корпорації «Дезерт Сан» мене називають Тягловим Конем. Ви це знаєте? – Він на хвильку замовк, вочевидь очікуючи, що Браян щось відповість. Коли Браян не прореагував, він продовжив: – Звичайно, не знаєте. Так само, як не знаєте, наскільки важливим є той захід у «Пруденційному центрі» в Бостоні. І вам це, звичайно, байдуже. Проте дозвольте мені вам дещо пояснити, капітане: від результатів цієї зустрічі може залежати економічна доля держав – зустрічі, на якій, коли почнеться реєстрація, я буду відсутнім.

      – Містере Тумі, все це дуже цікаво, але в мене дійсно нема часу.

      – Часу! – раптом заверещав на нього Креґ. – Та що ви к чортам можете знати про час? Спитайте мене! Мене спитайте! Я знаю про час! Я знаю все про час! Часу обмаль, сер! Часу, к херам, дуже обмаль!

      «От, чорт забирай, доведеться штовхати цього сучого сина», – подумав Браян, але, перш ніж він устиг це зробити, Креґ Тумі відвернувся й плигнув сам. Притискаючи свій портфель до грудей, він виконав досконалий «сіт-дроп», і Браяну раптом згадалися ті старі рекламні ролики «Герца»[128] по телевізору, оті, де О. Джей. Сімпсон[129] у костюмі й краватці промітався крізь аеропорти.

      «Часу збіса обмаль!» – крикнув Креґ, з’їжджаючи донизу, наче щитом прикриваючи собі груди портфелем, з холошами штанів, які задралися вгору, явивши чорні нейлонові гольфи «успішної ділової особи» до колін.

      Браян пробурмотів:

      – Господи, от же йобаний виродок.

      Він затримався перед верхівкою сковзанки, ще раз озирнувся на знайомий, затишний світ свого літака… і стрибнув.

      8

      Десятеро осіб двома невеличкими групами стояли під велетенським крилом «Боїнга» з червоно-синім орлом на носі. В одній групі були: Браян, Нік, той лисий чоловік, Бетані Сімз, Алберт Кавснер, Роберт Дженкінс, Дайна, Лорел і Дон Ґефні. Трохи відокремлено від них, утворивши власну групу, стояв Креґ Тумі, він же – Тягловий Кінь. Креґ нахилився і, скориставшись лівою рукою, струсив стрілки в себе на штанах. Права його рука міцно стискала ручку портфеля. Потім він просто стояв, поглядаючи навкруги витрішкуватими, байдужими очима.

      – Що тепер, капітане? – бадьоро запитав Нік.

      – Це ви мені скажіть. Нам.

      Якусь мить Нік дивився на нього – одна брова злегка зведена вгору, – немов питаючи Браяна, чи він це серйозно. Браян нахилив голову на півдюйма. Цього було достатньо.

      – Ну, в термінал для початку, думаю я, – сказав Нік. – Як туди дістатися найшвидше? Є в когось ідеї?

      Браян кивком показав на валки багажних візків, що скупчилися під звисом головного терміналу:

      – Гадаю, найшвидший шлях дістатися досередини без перехідного хобота – це багажний конвеєр.

      – Гаразд; тоді пройдемося туди, леді і джентльмени, ви не проти?

СКАЧАТЬ