Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бабуся, здивовано помітивши, з яким святобливим страхом втопив у портрет Олівер очі.

      – О, ні, ні, – жваво заперечив Олівер, – але в цієї пані такі смутні очі… мені здається, що вона дивиться просто на мене. Ох, аже серце заколотилось, – стиха додав він, – вона мов жива і мов хоче заговорити до мене – тільки не може.

      – Господи милосердний! Не говори так, дитино! – злякано скрикнула бабуся. – Ти знервувався й ослаб з недуги. Я пересуну тебе на другий бік, і тоді ти не дивитимешся на неї. Ось так. Тепер тобі її в кожному разі не видно, – додала вона, пересунувши Оліверове крісло.

      Але це не помагало: в уяві своїй Олівер бачив портрет і так чітко й виразно, немовби він висів просто перед ним на стіні; проте він не хотів завдавати жалю добрій бабусі й ласкаво всміхнувся, коли вона глянула на нього. Місіс Бедвін взялася енергійно до бульйону, посолила, покуштувала його й заклопотано, як і належалося для такої важливої процедури, накришила в нього сухарців. Олівер поглинув бульйон надзвичайно швидко і не встиг проковтнути останньої ложки, як у двері щось стукнуло й до кімнати увійшов містер Броунлоу.

      Він з’явився в чудовому настрої, дуже веселий і жвавий, але тільки-но заклав руки за поли шлафрока й зсунув на лоб окуляри, щоб краще розглянути Олівера, як обличчя його болісно скривилося і він зробив якусь дуже дивну гримасу. З тяжкої недуги Олівер сильно охляв і знемігся; він хотів був підвестись і привітати свого доброчинця, але не встояв і впав назад у крісло.

      Містер Броунлоу мав таке широке, велике серце, що його, безперечно, було б вистачило на півдесятка звичайних добрячих дідусів, і, коли він побачив хлопчика в такому сумному стані, йому аж сльози на очі виступили (внаслідок якогось гідравлічного процесу, якого ми за браком відповідних філософських знань не можемо з’ясувати).

      – Бідне, бідне хлоп’ятко, – мовив містер Броунлоу, відкашлюючись. – Я щось хриплю сьогодні, місіс Бедвін, глядіть, чи не застудився?

      – Де ж пак, сер, все було добре висушене, – заспокоїла його економка.

      – Не знаю, не знаю, Бедвін, – провадив містер Броунлоу. – Стривайте… мені здається, що вчора за обідом у мене була трохи вогка серветка, але це пусте. Ну, як же ти ся маєш, дитино?

      – Я дуже щасливий, сер, – вдказав Олівер, – і дуже вдячний вам за вашу ласку до мене.

      – Добрий хлопець! – грубим басом похвалив його містер Броунлоу. – Що ж, а чи годували ви його чим-небудь, Бедвін? Мабуть, набовтали якихось помий?

      – Він випив допіру чашку доброго, міцного бульйону, сер, – випростовуючи свій стан, відповіла місіс Бедвін з притиском на останньому слові, щоб зазначити, що між помиями й міцним бульйоном нема нічого спільного.

      – Уф! – аж здригнувся містер Броунлоу. – Краще було дати йому зо дві чарки портвейну. Що ти на це скажеш, Томе Уайте, – ге?

      – Мене звуть Олівером, сер, – відповів дуже здивовано хлопчик.

      – Олівером? – перепитав містер Броунлоу – Олівером, а на прізвище Уайтом? Так?

      – Ні, сер, СКАЧАТЬ