Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ є історія про кидання бомбочок з водою, зроблених з розірваних повітряних кульок або пакетиків, на голови перехожим – жах! Але ж як класно вони летять! А як лопають! От чому б не влаштувати гру в прицільне потрапляння в намальовану крейдою мішень, звісно, після того, як вибачення постраждалим будуть принесені, а ризики усвідомлені.

      Варто радіти й усіляко підтримувати, якщо дитина прагне робити сама щось неігрове, пов’язане з побутом, працею чи навчанням – зав’язувати шнурки, мити посуд, пилососити, долучитись до ремонту авто, допомогти розпланувати сімейний бюджет. Звісно, ми, дорослі, усе це зробимо і швидше, і краще, і взагалі, це не дитячі справи, але це стимулює самостійність, дозволяє відчути себе важливим, повірити в те, що я теж можу як мама, тато, як дорослий. Радість і коли дитина починає сама планувати свій день, час на відпочинок та навчання, вирішувати, коли повернеться з прогулянки чи робитиме уроки. Вони це можуть! Треба показати, пояснити, дати відчути на собі, що, наприклад, означає перегуляти, не встигнути із завданнями й отримати двійку. А потім запропонувати вихід, а ще краще знайти його разом, обговорити, скільки варто гуляти, а скільки вчитися, щоб усе було збалансовано. І дозволити контролювати це самому, лише інколи, за потребою, підстраховуючи. Те саме з шкільним домашнім завданням: вони здатні робити його самостійно. Так, дослідження сіднейського професора Річарда Волкера показують, що для найменших дітлахів домашні завдання взагалі шкідливі, бо забирають час на спілкування з батьками, підмінюючи його батьківським контролем, для старших же вони корисні лише за умови самостійного їх виконання, лише тоді розвивається самоконтроль, незалежність, впевненість, відповідальність. Ну і найвищий пілотаж – не чекати криз, а пропонувати бути самостійним, шукати приводи, створювати ситуації для цього. Тобто свідомо провокувати дітей на самодетермінацію. «Ти можеш це зробити сам! Спробуй! Спробуй ще! Я допоможу, якщо буде треба!» А от допомагати треба злегка й непомітно, так щоб дитина переживала не лише свою самостійність, а самостійність успішну. Про це буде далі, а цю тему хочу завершити маленьким нагадуванням. Згадайте вирази облич дітей, коли їм щось вдається вперше зробити самостійно – вони щасливі й натхненні, вони відчувають себе маленькими богами, бо вони щось захотіли й досягли цього самостійно.

      Розвивати компетентність

      Тома не любить ані малювати, ані розмальовувати, їй не подобається ліпити ні глиною, ні пластиліном, ні пластиком, який стає твердим у духовці, вона не любить вишивати картинок, їй не цікаво плести ні браслети з резиночок, ні робити бісерні прикраси, ні шити лялькам сукні… Дівчинці не подобається нічого з того, що зазвичай подобається робити дев’ятирічним дівчаткам.

      У школі Тома не має улюблених предметів. Вона ніби і вчиться, але якось кволо, мимохіть. Ходить до школи і вертається без жодних емоцій, жодного ентузіазму. А от мультики дивитись – будь-ласка, ну ще з дівчатами бавитись. СКАЧАТЬ