Виховання без травмування, або Навіщо дітям дорослі?. Вікторія Горбунова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я роблю щось гарне, достойне, цінне, що роблю це правильно і що я – молодець. Те, про що я пишу зараз, має назву «відчуття компетентності» – переконання щодо того, що я роблю щось правильно, цілком задовільно, розумію, що роблю, і можу сам оцінити і процес, і результат.

      Абсолютно нормальним є те, що інші люди оцінюють результати нашої діяльності, висловлюють свою думку, хвалять або роблять зауваження. Інакше нам нема звідки взяти ті самі критерії для оцінки чи визначення якості. Проблема подекуди в тому, що ця функція так і закріплюється за іншими, не передається в дитячі, а потім і дорослі руки, не переростає в самодетермінацію та компетентність. Останнє слово також має в своєму складі «само», бо перекладається з латини як обізнаність людини в чомусь, її знання та досвід. Ідеться про власний досвід і самообізнаність. Так от, на жаль, дехто з нас, виростаючи, так і не вірить у те, що він може сам приймати рішення, визначати доцільність своїх дій і оцінювати результат.

      Власне іще одна річ, через яку дорослі вкрай необхідні дітям, – це навчити їх бути самостійними, компетентними, дати їм відчуття успіху та поціновування їхніх досягнень.

      Іншими словами, ми маємо показати як, пояснити, чому саме так, і відійти вбік, щоб не заважати. За кожної невдачі наша задача не бігти все робити замість милого чада, але й не стояти в очікуванні, доки здолає сам. Цей цикл може бути довгим, однак колись ми побачимо, як дитина, помилившись, оговтується, заспокоює себе, дістає нових навичок і знову йде до мети. Власне, тоді можна бути певним: вона не втратить віри в свої можливості, бо самостійна та знає, як набути компетентності в тому, що робить.

      Стимулювати самостійність

      Ромчиків тато часто жартує, що хотів би помінятись з сином місцями. Бо в того немає жодних проблем. Не треба думати, що їсти, що надягати, якими іграшками гратися, коли гуляти. Адже всі і все роблять за нього. Навіть мультик і той обирають, щоб був цікавим та корисним. А ще тато щиро дивується, що Ромчик пручається цьому. «Насолоджуйся, дурнику! – каже він малому. – Скоро будеш, як я, лише мріяти, щоб хтось щось зробив за тебе. А ні, усе сам!» Ромі сім, і він не розуміє, чому не може сам обирати мультики і чому йому так заздрить тато. Хлопчик хоче малювати не пастеллю (яка більше придатна для дитячої руки), а маркерами, до того ж не малювати (бо це розвиває художній смак), а розмальовувати та просто креслити. Він хоче на футбол з другом зі школи, а не на танці (які є корисними для хребта та постави), хоче читати комікси, а не слухати, як мама читає книжки (у яких є добрий прикладдля наслідування). Хоче лягати спати, коли забажає, а не о дев’ятій (бо так забезпечується 10-годинний сон), хоче ходити до школи в кросівках, а не в ортопедичних туфлях (які запобігають плоскостопості).

      Батьки довго терпіли Ромчикове «не хочу» і «не буду», мама намагалася все пояснювати й переконувати, але тато не витримав такої впертості та закрив сина в кімнаті на кілька годин, щоб знав, чого хотіти. Після цього СКАЧАТЬ