Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ простирадло. Вони натягують його на все тіло й прикривають обличчя. Тепер Мері схожа на кіношний труп. Її викочують із крамниці на спеку. Цього разу двері їм притримує гладуха з «Баґлзами». Юрба ретирувалася на хідник. Їх там понад три десятки, стоять на незмінній серпневій спеці.

      Повантаживши Мері, медики повертаються. В одного в руках тека-планшет. Він ставить Рею десь двадцять п’ять запитань. Рей спроможний відповісти на всі, крім одного – про її вік. Потім згадує, що вона на три роки молодша за нього, і каже – тридцять чотири.

      – Ми відвеземо її в Сент-Стіві, – повідомляє той, що з планшетом. – Можете їхати за нами, якщо не знаєте, де це.

      – Я знаю, – озивається Рей. – А що? Ви хочете зробити розтин? Порізати її всю?

      Дівчина в синьому халаті охкає. Містер Ґош оповиває рукою її плечі, й вона ховає обличчя в його білій сорочці. Рей задумується, чи містер Ґош її трахає. І сподівається, що ні. Не тому, що в містера Ґоша коричнева шкіра, до цього Реєві байдуже, а тому, що він, напевне, удвічі старший за неї. Старший чоловік може зловживати своїм становищем, а надто якщо він начальник.

      – Ну, це не нам вирішувати, – каже медик, – але, швидше за все, ні. Вона померла в присутності людей…

      – Оце вже точно, – перебиває жінка з «Баґлзами».

      – …і в неї явно стався серцевий напад. Я думаю, ви практично одразу зможете її забрати в бюро ритуальних послуг.

      Бюро ритуальних послуг? Ще годину тому вони сиділи в машині й сперечалися.

      – Я не знаю ніякого бюро, – каже він. – Ні бюро, ні ділянки на цвинтарі – нічого нема. Звідки це все могло в мене взятися? Їй тридцять чотири роки.

      Медики обмінюються поглядами.

      – Містере Беркет, у лікарні Сент-Стіві є люди, які вам неодмінно з цим усім допоможуть. Не турбуйтеся.

      – Не турбуватися? Ну нічого собі!

      Фургон медиків виїжджає зі стоянки; проблискові маячки досі спалахують, але сирена вимкнена. Юрба на хіднику потроху розсотується. Продавчиня, старий, товстуха й містер Ґош дивляться на Рея такими поглядами, наче він – особлива людина. Якась знаменитість.

      – Вона хотіла фіолетовий м’яч для нашої небоги, – згадує він. – У неї день народження. Її звати Таллі. На честь актриси назвали.

      Містер Ґош бере з дротяного коша фіолетовий кікбольний м’яч і обома руками простягає його Реєві.

      – За рахунок закладу, – каже він.

      – Дякую, сер, – відповідає Рей.

      Жінка з «Баґлзами» раптом заливається слізьми.

      – Матір Божа, Діво Маріє, – примовляє вона.

      Якийсь час вони стоять і розмовляють. Містер Ґош витягає з холодильника содову. Також за рахунок закладу. Вони цмулять прохолоджувальні напої, і Рей розказує їм трохи про Мері, уникаючи теми сварок. Він розказує, як вона колись зробила ковдру, що здобула третій приз на ярмарку округу Касл. То було у 2002-му. Чи, може, у 2003-му.

      – Це так сумно, – зітхає жінка СКАЧАТЬ