Артем Стеценко розповідає. Лідія Гулько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Несподівано з кущів до мене загорлав півень. А ось і він. Ой, як смішно плигає. І прямо до мене. Хочеш зі мною познайомитися? Ціп-ціп-ціп, когутику.

      Півень зупинився. Луком вигнув шию і прогорлав: ку-ку-рі-ку! Круглі, з яскраво-жовтим обідком очі, дивилися незмигно. У них, ніби в розгорнутій книжці, я прочитав до себе неприязнь. На підтвердження негативних до мене почуттів, півень зашипів. Опустив голову і послав шию по землі. Пір’їни на шиї розійшлися і кожна тремтіла. Я стояв і дивився на півня, мов зачарований.

      – Киш, забіяко. І дитині проходу не даєш, – насварилася на півня Людмила.

      Півень чкурнув у кущі смородини.

      Я зробив висновок, що у півня кличка Забіяка.

      – А чому ноги у Забіяки сплутані?

      – Коли б не сплутала, то проходу тобі не дав.

      – Невже?

      – Ти ще, сину, не знаєш, на що він здатний. На чужих кидається. Доганяє і мене, свою годувальницю. Аякже. Вважає у дворі себе паном і господарем. Не раз била пана віником. Не виправився, капосний. Доведеться з ним розпрощатися. З твоїм батьком поїде до Києва.

      – До Києва? Чого?

      – А щоб тебе не доганяв.

      – Ми живемо на сьомому поверсі. У нашій квартирі для великого птаха немає комірчини.

      – Для нього місця багато не треба. У холодильнику якраз поміститься.

      – У холодильнику холодно і тісно, – нагадую тітоньці.

      – Зате не засмердиться, – кидає вона убік.

      – Ви серйозно?

      – Що, зайчику? А, ти про це… Та серйозніше не буває, – у той самий бік каже.

      Людмилина відповідь, вірніше її голос, мене насторожили. Ні, вона щось не договорює. З цієї причини в мене вселилося невиразне побоювання за життя півня.

      Забіяці набридло сидіти в кущах. Він випірнув із-під низько опущених гілок, а за ним вийшли курочки. Півень дивився на мене так само, незмигно. Ось він розправив крила, високо ними змахнув і прогорлав. Мені здалося, що він мене попередив: «Я тут пан і господар. Не боюся тебе».

      У моїх грудях немовбито щось обірвалося. Що Забіяку чекає у місті? Стій. А чи не задумали дорослі вчинити йому зле? Здогадка обпекла мій мозок. Звичайно, вони хочуть зарізати Забіяку.

      – Не віддавайте таткові півня! – кричу. – Нехай у садочку ходить. Потім, у кінці літа, я його візьму з собою. Коли поїду додому. А поки що хай ходить у дворі.

      Людмилина рішучість помітно опала. Тітонька послала допитливий погляд на курей, які щипали травичку. Вголос роздумувала:

      – Не знаю вже, як і поступити… Цей півень такий дурний. Захоче – і на голову людині вилетить. Кігтями поранить. І дзьоб у нього, наче залізний. Не знаю, як правильно поступити… Якщо добре подумати, то він ще не старий. Йому лише рік і три місяці. Доки молоді півники підростуть, то він курочок поводить…

      Підійшов тато. Тітонька до нього:

      – Хотіла, сину, впорядкувати тобі півня, щоб забрав із собою. Артем, однак, дуже просить: не давайте таткові півника. Нехай він у садочку до осені ходить.

      – Правильно, залишіть півня. Він і порядок на пташиному дворі тримає, і куркам з ним веселіше. Більше СКАЧАТЬ