Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

      Ну і нехай.

      Наступного ранку я сказав мамі, що не піду до школи, бо дуже погано почуваюся. Це була моя перша брехня. Вона торкнулася мого чола і сказала:

      – Ти й справді трохи гарячий. Я відповів:

      – Я поміряв температуру, цілих сорок два градуси.

      Це була друга брехня. Мама повернулася до мене спиною і попросила застебнути їй сукню. Вона могла зробити це й сама, проте знала, як сильно це подобається мені. Вона сказала:

      – У мене сьогодні багато зустрічей, але бабуся може зайти, якщо тобі що-небудь знадобиться, а ще я буду телефонувати тобі щогодини.

      Я відповів:

      – Якщо я не підходитиму до телефону, то я або спатиму, або буду в туалеті.

      Мама відповіла:

      – Краще підходь до телефону.

      Коли вона пішла на роботу, я одразу ж одягнувся і спустився на перший поверх. Стен підмітав перед під’їздом. Я хотів пройти непоміченим, проте він мене таки побачив.

      – Не схоже, що ти справді хворий, – звернувся він до мене, змітаючи купу листя на дорогу.

      – Я справді хворий, – відповів я. Тоді Стен запитав:

      – І куди ж це Містер Я-Справді-Хворий так поспішає?

      – До аптеки на Вісімдесят четвертій вулиці за льодяниками від кашлю.

      Брехня номер три. Насправді я пішов до майстерні «Фрейзер та сини» на Сімдесят дев’ятій вулиці.

      – Зробити тобі ще дублікатів? – запитав Волт. Я привітався із ним, дістав ключ і запитав, що він може про нього сказати. – Це ключ від якогось ящика, – пояснив Волт, уважно розглядаючи ключ через скельця своїх окулярів, – я б сказав навіть, від сейфа, судячи з його форми. – Він вказав мені на полицю із гачками, на яких висіла сила-силенна різних ключів. – Бачиш, ці ключі зовсім інші. Твій набагато товстіший. Його важче зламати. – Я торкнувся усіх ключів, до яких міг дотягнутися, і чомусь від цього мені стало легше. – Але навряд чи це ключ від вбудованого сейфа, швидше, від чогось маленького, може, портативного. Або від скриньки у банку. Причому, старого зразка. Або від якогось відстійного генератора. – Це мене трохи розсмішило, хоч я й розумів, що немає нічого смішного у тому, щоб бути відстійним. – Це доволі старий ключ, – продовжив Фрейзер, – йому на вигляд років двадцять-тридцять, не менше.

      – Звідки ви можете це знати?

      – Бо ключі – це якраз те, на чому я дуже добре знаюсь.

      – Класно.

      – Проте сучасні сейфи не мають ключів.

      – Не мають? Як це?

      – Ну, тепер мало хто користується ключами.

      – Я користуюсь. – І при цих словах я дістав ключі від квартири з кишені.

      – Я це знаю, – відповів він, – проте такі, як ти, зараз рідкість. Тепер усе на електроніці. Кодові замки. Сканери відбитків пальців.

      – Звучить круто.

СКАЧАТЬ