Зворотний бік сутіні. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли потрібно. І огидних слів не вживає, згадуючи Мальву. «Смерть примиряє нас навіть з тими, кого ми найдужче ненавидимо», – колись казав Мору батько. Та Мор у це не вірив. Не примиряє. Не завжди з ними примиряє навіть смерть. Хіба що вічне забуття.

      Навія ненавиділа всіх – і світлих, і темних, і сіро-буро-малинових, всіх, крім себе, своєї вроди, а колись, може, і його. Бо того дня, коли вона перепила настоянки правди, вона зізналася йому в коханні. Звісно, Ягілка попереджала про можливість нестандартної поведінки від надлишку випитого напою, тому хтозна, що то було: сказана правда чи перепій?

      – Ну? – питав чітко і коротко, без реверансів.

      Вона простягла перед собою зелену стрічку. Стрічку його Мальви. Він, напевно, десь випадково її забув, бо не розлучався віднедавна з нею. Занурив руку в кишеню штанів, здивовано витягнув стрічку, питально дивився на Навію.

      – Це сьогодні я виловила в болоті, де втопився проклятий. Стрічка просто лежала на поверхні, і я зараз поясню, чому. Коли проклятий впав у болото, приголомшений заклинаннями та прокляттями великих темних, він за допомогою цієї стрічки потрапив туди, звідки його прислали. Знаючи, що стрічка пошкоджена, тобто розділена навпіл, той, хто його сюди прислав, завбачливо викинув стрічку назад, зачинивши двері, і тепер відстежити місце перебування проклятого я не зможу. Про те, що ця стрічка належала твоїй онуці, Повелителю, я дізналася тільки нині від Худіча, коли проводила ритуал очищення стрічки від води Мертвої ріки. Він мені повідомив також, що цей шмат, котрий я знайшла, – не вся стрічка. Частина її використовувалася як захист у кімнаті Мальви. І вона зараз у тебе. Чи дозволиш взяти її, щоб скласти докупи, Повелителю? Так я зможу довідатися, хто є власником стрічки.

      – Зможеш? Невже? – утомлено запитав Мор і єхидно додав: – Тільки, Навіє, не потрібно тут і зараз докоряти мені, що тобі не все розповіли. Знаючи твоє «добре» ставлення до Мальви, вважаю це зайвим.

      Навія скривилася, однак їй таки вдалося приховати своє невдоволення. Говорила спокійно:

      – Моє ставлення до твоєї онуки не має жодного стосунку до того, що зараз відбувається у світах. Хтось довів до смерті велику темну і, можливо, зазіхає і на твоє життя, Повелителю Море. А життя Повелителя тісно пов’язане з життям темного світу. І тому я хочу допомогти, тобто ти маєш знати правду.

      Мор простягнув Навії стрічку, та обережно взяла її, вклонилася. Стулила частини стрічки докупи, щось зашептала – і за мить стрічка зробилася цілою. Навія з кишені своєї широкої довгої зеленої туніки витягнула мішечок, розв’язала його і добула блакитний порошок. Роззирнулася. Поруч лежав камінь, на якому інколи любив посидіти Мор. Навія підійшла до нього і посипала щедро порошком.

      Мор недовірливо спостерігав за жінкою. Він не дуже хотів зараз когось бачити, тим більше Навію, однак правду волів знати понад усе, тож змушений був терпіти. Однак, про всяк випадок, перепитав:

      – Слухай, Навіє. А обов’язково СКАЧАТЬ