Зворотний бік сутіні. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в його порожню макітру. Та матінка як дізнається, що ти надумав, то… Лада тобі за це і голову відкрутить, Леде, і ноги з руками, і кожен пальчик окремо, щоб довше мучився. А я допомагатиму. Бо придуркам так і треба.

      – Що? І хтось мене щойно соромив за негарну мою лексику. А сам? – Лед незграбно виправдовувався. – Та йолкі-матолкі! Я ж просто так, як варіант запропонував, я ж нічо такого не мав на увазі. Що ти відразу верещиш, як недорізаний? Наче та дівка тобі ріднокровка. Чи мо’, ти закохався? Вона ж ніяка! До твоїх грудастих додол їй далеко. Та глянь на неї: мале, кістляве, навіть не дуже на жінку схо…

      Лед не договорив. Щось гепнуло поруч, стукнуло, завило… Катавасія не припинялася кілька хвилин. Хоча ті двоє метушилися мовчки без образ і криків, було ясно: не примирилися. Нарешті, коли почулися захекані вдихи-видихи і один закашлявся, другий засичав:

      – Ану проси пробачення, брате, бо клянуся Творцем, перетворю тебе зараз на хмару й будеш літати, поки мати чи батько не повернуться і не дізнаються, як ти тримаєшся обіцянки, яку дав перед деревом роду.

      – Ну, добре-добре, – якось болісно та трохи розчаровано заговорив Лед. – Пробач. Йолкі-матолкі. Ми ж брати. Я ж пожартував. Який же ти!

      – Я? При чім тут я? – Полель, напевно, не відпускав брата, бо говорив спокійно, а той вовтузився поруч та важко дихав. – Ти у неї проси пробачення, у дівчини. Ти у світі Берегині посмів образити жінку. Ану проси!

      – Та вона ж не чує. Що даремно повітря колихати? Ну, гаразд, тільки той, верни мені назад руки-ноги, га? Пробач мені, незнайомко, за те, що так себе поводив.

      – І? – насторожено озвався голос Леда.

      – Та що «і»? Ти точно здурів. Що «і»? Пусти! Користуєшся тим, що так підступно мене схопив.

      – І скажи, що більше не ображатимеш її, – вів своєї Полель. – Бо жінок ображати можуть тільки закінчені покидьки. А таких у Яві немає. А якщо є, то сам знаєш, що з ними роблять. Я слухаю, братіку.

      – Ох, – примирливо застогнав Лед. – Пробач мені, незнайомко, за всі образи і за те, що так себе негарно поводив. Обіцяю, що таке більше не повториться. Принаймні намагатимуся виправитися. І пробач також мого брата, телепня, бо він теж спочатку був не проти тебе вкатрупити, йолкі-матолкі.

      Щось гучно поруч ляснуло.

      – Дякую, – сердито буркнув Лед.

      – Я, можливо, і хотів її подалі від нас спровадити, але вбивати точно не планував, – задоволено відповідав Полель. – Іди принеси краще батькову стрілу.

      Мдя, Мальва помилялася щодо обережності та мямлення Полеля. Тепер зрозуміло, хто тут справді керує і є старшим.

      – Яку ще стрілу, йолкі-матолкі? – майже щиро говорив Лед.

      – Ти знаєш яку, братіку! І не треба мені розповідати, що ти її не маєш, бо батько її начебто відібрав у тебе. Сам щойно про неї згадував. І, до слова… Я навіть готовий назвати місце, де ти її ховаєш.

      – А підглядати нечесно, йолкі-матолкі, – сердито буркнув Лед.

      – А СКАЧАТЬ