Адюльтер. Пауло Коельйо
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Адюльтер - Пауло Коельйо страница 15
Название: Адюльтер
Автор: Пауло Коельйо
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-966-14-7940-0, 978-966-14-7675-1, 978-8543-100-456, 978-966-14-7937-0, 978-966-14-7941-7, 978-966-14-7939-4
isbn:
І знову зустрілися з тим, що переживали лише хвилину тому.
Зі смутком.
Тепер стали очевидними дурість і безвідповідальність учинку, який – принаймні в моєму випадку – мав усе тільки ускладнити.
Ми ще з півгодини перебували разом, розмовляючи про місто та про його жителів так, ніби нічого й не відбулося. Ми здавалися собі дуже близькими, коли прийшли до Парку живої води, ми перетворилися на одне ціле під час поцілунку, а тепер стали зовсім чужими людьми, які намагалися підтримувати розмову лише доти, доки кожен піде своєю дорогою, одне одного не затримуючи.
Ніхто нас не бачив – ми ніби й не були в ресторані. Наші подружні життя перебували в безпеці.
Я подумала, чи не попросити мені пробачення, але потреби в тому не було. Зрештою, поцілунок мало що означає.
Я не можу сказати, що почуваюся так, ніби здобула перемогу, але принаймні поновила певний контроль над собою. Хоч зовні мало що змінилося. Раніше я почувалася гірше, тепер почуваюся краще, і ніхто не запитав мене ні про що.
Я хочу зробити так, як зробив Жакоб Кеніг: поговорю з чоловіком про дивний стан свого духу. Я довірюся йому й не сумніваюся: він мені допоможе.
Але ж сьогодні все так добре! Навіщо витягувати все на поверхню й зізнаватися в тому, про що я навіть не маю уявлення? Я далі змагаюся із собою. Не вірю, що відчуття, які я переживаю, мають зв’язок із відсутністю якихось хімічних елементів у моєму тілі, як запевняють сайти в Інтернеті, що намагаються аналізувати «маніакальний смуток».
Сьогодні я не сумна. У мене трапляються й нормальні фази життя. Пригадую, як мої співучениці організували прощальний бенкет: ми читали вірші протягом двох годин, а наостанок усі дружно заплакали, бо знали, що прощаємося назавжди. Смуток тоді тривав кілька днів чи кілька тижнів, я точно не пам’ятаю. Але той простий факт, що я цього не пам’ятаю, уже означає щось дуже важливе; він означає, що той смуток тривав недовго. Перетнути межу в тридцять років нелегко, і, мабуть, я була не готова до цього.
Мій чоловік підвівся й пішов укладати дітей у постіль. Я налила келих вина й вийшла в сад.
Вітер не вщух. Усі ми знаємо тут цей вітер, він не перестає віяти три дні, а то й шість або дев’ять днів. У Франції, країні романтичнішій, ніж Швейцарія, його називають містраль, і він завжди приносить із собою ясну погоду й низьку температуру. Ось уже година, як хмари в небі почали розходитися – завтра в нас буде сонячний день.
Я думаю про розмову в парку, про поцілунок. Жодної ознаки каяття. Я зробила те, чого ніколи не робила раніше, і цим учинком почала руйнувати мури, які мене ув’язнювали.
Мені байдуже, що думає про мене Жакоб Кеніг. Я не можу мандрувати дорогою свого життя, намагаючись сподобатися людям.
Я допила вино, повернулася, щоб знову наповнити келих, і СКАЧАТЬ