Під куполом. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хвостом не вильнула. Раптом собака видала короткий рик і лягла, впустивши морду на лапи. Буквально за кілька секунд Джен припинила тремтіти і очі в неї заплющилися.

      – Хай мені грець, – промовив Расті.

      – Що? – перепитала Лінда з ліжка Джуді, на краєчку якого вона сиділа з меншенькою на руках. – Що?

      – Минулося, – відповів Расті.

      Але ж ні. Не зовсім. Дженні знову розплющила очі, і вони виглядали нормальними, але нікого й нічого не бачили.

      – Великий Гарбуз! – скрикнула Дженілл. – Це Великий Гарбуз у всьому винен! Треба зупинити Великого Гарбуза!

      Расті її легенько струснув.

      – Дженні, тобі щось привиділося. Мабуть, поганий сон наснився. Але все минулося і з тобою тепер все гаразд.

      Якусь мить вона ще не приходила до тями, хоча очі рухалися, і тому він зрозумів, що дочка його бачить і чує.

      – Припини Гелловін, тату! Ти мусиш припинити Гелловін!

      – Гаразд, донечко, зараз же. Гелловін відміняється. Цілком.

      Вона моргнула, підняла руку, щоби прибрати з лоба жмут просякнутого потом волосся.

      – Що? Чому? Я ж хотіла убратися в костюм принцеси Леї![122] Отак все пішло прахом в моєму житті? – заплакала вона.

      Підійшла Лінда (слідом дріботіла Джуді, тримаючись за поділ матусиної спідниці) і, примовляючи: «Ти обов’язково виступиш принцесою Леєю, любонько, я тобі обіцяю», взяла Дженілл на руки.

      Джен дивилася на своїх батьків здивовано, підозріливо, дещо перелякано.

      – Що ви тут робите? А вона чому не спить? – показала дівчинка на Джуді.

      – Ти обпісялась у постелі, – радісно повідомила Джуді, а коли Джен зрозуміла, що так воно й є, заридала ще сильніше.

      Расті ледь утримався, щоб не дати меншій добрячого ляпаса.

      Він завжди вважав себе доволі цивілізованим батьком (особливо в порівнянні з тими, котрі подеколи нишком приводили до амбулаторії своїх дітей – кого з поламаною рукою, кого з підбитим оком), але сьогодні він себе таким не відчував.

      – Це не має значення, – оголосив Расті, міцніше обіймаючи Дженілл. – Це не твоя провина. Ти була трошки захворіла, але тепер усе вже минулося.

      – Її треба везти до лікарні? – спитала Лінда.

      – Тільки до амбулаторії, і не зараз. Завтра вранці. Там я підберу для неї необхідні ліки.

      – НЕ ХОЧУ НІЯКИХ УКОЛІВ! – заверещала Дженні, ридання її ще подужчали. Расті це сподобалося. Здорова реакція з її боку. І потужна.

      – Уколів не буде, мила, тільки пігулки.

      – Ти певен цього? – спитала Лінда.

      Расті подивився на собаку, котра тепер мирно лежала з мордою на лапах, не звертаючи уваги на всі ці драматичні перипетії.

      – Одрі певна, – відповів він. – І цієї ночі вона спатиме тут, з дівчатками.

      – Вау! – скрикнула Джуді. Вона стала навколішки і театрально обняла собаку.

      Расті поклав руку на СКАЧАТЬ