Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      А у вдови один син,

      Та й той якраз під аршин.

      Покинула знову хату,

      Синову господу;

      Пішла в найми, за хліб черствий

      Жидам носить воду.

      Бо хрещені не приймають:

      «Стара, – кажуть, – стала,

      Нездужає…» І огризок

      В вікно подавали

      Христа ради… Не дай, Боже,

      Такого дожити,

      Не дай, Боже, в багатого

      І пить попросити.

      По копійці заробляла,

      Копу назбирала.

      Та до сина лист писала,

      У військо послала —

      Полегшало. Минає рік,

      І другий минає,

      І четвертий, і десятий,

      А чутки немає.

      Нема чутки, що тут робить?

      Треба торбу брати

      Та йти… іти собак дражнить

      Од хати до хати.

      Взяла торбу, пішла селом,

      На вигоні сіла

      І в село вже не верталась,

      День і ніч сиділа

      Коло коворот. А літо

      За літом минає.

      Помарніла, скалічіла,

      Ніхто й не пізнає.

      Та й кому там пізнавати

      Каліку убогу?

      Сидить собі та дивиться

      В поле на дорогу.

      І світає, і смеркає,

      І знову смеркає,

      А москаля, її сина,

      Немає, немає.

      Понад ставом увечері

      Хитається очерет.

      Дожидає сина мати

      До досвіта вечерять.

      Понад ставом увечері

      Шепочеться осока.

      Дожидає в темнім [гаї]

      Дівчинонька козака.

      Пона[д] ставом вітер віє,

      Лози нагинає.

      Плаче мати одна в хаті,

      А дівчина в гаї,

      Поплакала чорнобрива

      Та й стала співати.

      Поплакала стара мати

      Та й стала ридати.

      І молилась, і ридала,

      Кляла все на світі.

      Ох, тяжкі ви, безталанні

      У матері діти!

      Скалічені старі руки

      До Бога здіймала,

      Свою долю проклинала,

      Сина вимовляла.

      То од жалю одходила

      І мовчки журилась

      Та на шлях той на далекий

      Крізь сльози дивилась.

      І день і ніч дивилася

      Та й стала питати:

      «Чи не чув хто, чи не бачив

      Москаля-салдата,

      Мого сина…» Ніхто не чув,

      Ніхто і не бачив.

      Сидить вона, не йде в село,

      Не пита й не плаче,

      Одуріла!.. І цеглину

      Муштрує, то лає,

      То годує, як дитину,

      Й сином називає,

      І нищечком тихесенько

      Крізь сльози співає.

      «Змія хату запалила,

      Дітям каші наварила,

      Поморщила постоли,

      Полетіли москалі.

      Сірі гуси в ірій, ірій,

      По чотири, по чотири

      Полетіли – гел-гел! —

      На могилі орел,

      На могилі серед ночі

      У козака вийма очі,

      А дівчина в темнім гаї

      Його СКАЧАТЬ