Місто кісток. Кассандра Клэр

Чтение книги онлайн.

      – Як тебе звуть?

      Вона повернулася й усміхнулася. Високо з-під стелі крізь заґратовані запилюжені вікна до приміщення пробивалися слабкі промені світла. На підлозі валялися сплутані електрокабелі, друзки дзеркальних куль для дискотек і використані банки з-під фарби.

      – Ізабель.

      – Гарне ім’я, – він підійшов до неї, обережно переступаючи кабелі, бо якийсь із них міг бути під напругою. У тьмяному освітленні вона виглядала напівпрозорою, блідою, загорнутою в біле, наче ангел, якого було б приємно зробити трохи грішним…

      – Я не бачив тебе тут раніше.

      – Хочеш знати, чи часто я тут буваю? – Юнка захихотіла, прикривши рота рукою. Рукав закотився й оголив зап’ястя з якимось браслетом на ньому. Наблизившись, хлопець побачив, що це не браслет, а нанесений чорнилом на шкіру візерунок з ліній, що перепліталися.

      Хлопець завмер.

      – Ти…

      Він не договорив. З блискавичною швидкістю дівчина вдарила його. Людину такий удар у груди збив би з ніг. Та юнак лише поточився. У руці Ізабель з’явився скручений золотавий батіг. Блиснувши в повітрі, він обвився петлею довкола щиколоток жертви. Хлопець упав на землю, скорчившись від болю, ненависний метал уп’явся в шкіру. Стоячи над ним, дівчина засміялася, і, непритомніючи, він картав себе, що мусив здогадатися раніше. Жодна юнка із раси людей не носитиме таку сукню, як Ізабель. Вона одягла її, щоб сховати свою шкіру, все своє тіло, повністю.

      Ізабель смикнула батіг, закріпивши його. Її усмішка скидалася на отруєну воду.

      – Він весь ваш, хлопці.

      Позаду нього почувся тихий сміх. Хтось підвів юнака на ноги й кинув на одну з бетонних колон. Спиною він відчув вологість каменю. Його руки були зв’язані за спиною, в зап’ястя впився дріт. Поки блакитноволосий юнак намагався визволитися, з-за колони вийшов хлопець, що виглядав як ровесник Ізабель і був такий же вродливий. Його жовтувато-коричневі очі СКАЧАТЬ