.
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу - страница 19

Название:

Автор:

Издательство:

Жанр:

Серия:

isbn:

isbn:

СКАЧАТЬ засніженими горбами, і не знали – радіти з того чи ждати ще більшої біди.

      8

      У боярських хоромах було натоплено, пахло свіжим хлібом і смаженою на олії цибулею. Правда, час для обіду давно минув, – сонце вже опускалося за далекі приірпінські бори, але стіл стояв накритий.

      Біля столу сиділа лише жіноча половина сім’ї.

      Коли Дмитро ввійшов до покою, бояриня кинулася йому назустріч і, заплакавши, припала до плеча.

      – Ну, що там? Кажуть, Менгу взяв Білгород?.. Люди бачили, як у тому краї щось горіло… Та ще кажуть, що спіймали князя. Невже це правда?

      – Не вір бабським чуткам, – відповів боярин, одною рукою пригортаючи жону, а другою показуючи хлопцям, що йшли вслід за ним, щоб сідали до столу. – Менгу справді погнався за князем, але не думаю, щоб він наздогнав його, а тим більше взяв Білгород.

      Він сів на своє місце і відрізав собі шмат вареної телятини.

      До нього нахилилася Янка.

      – А якщо Менгу таки полонив князя і змусить його відчинити ворота Києва? Що тоді? Невже нам усім кінець? Я не хочу помирати!

      Вона вимовила останні слова зовсім тихо, але з таким болем і відчаєм у голосі, що всі враз перестали жувати. Це ж уперше тут була висловлена думка про смерть, і тому, що вона належала веселій, непосидючій, життєрадісній Янці, до того ж наймолодшій серед присутніх, якій ще жити б та й жити, болюче вразила кожного.

      Добрині шмат застряв у горлі. Йому уявилася ця тендітна дівчина з мотузком або кангою на шиї у засніженому степу, уявив, як тягне її який-небудь бузувір-баатур до своєї кибитки чи до юрти, а там – кидає на смердючу кошму, зриває з неї одяг, заломлює білі руки і, прикрившись зверху шкарубким, пропахлим кінським потом і гірким димом кожухом, накидається на неї, як звір… Бр-р-р!

      Скільки разів бачив він таке!

      А хіба всі тягли полонянок до кибитки чи до юрти? Хіба не глумилися над дівочою та жіночою честю тут же, серед пожарищ і трупів, на очах у старих матерів та малих дітей?

      Він зціпив зуби і зблід, бо уявляв ці жахи краще, ніж будь-хто інший. Однак промовчав, щоб не завдавати страху і смутку Янці та всім присутнім.

      А Дмитро почав утішати дочку. Простягнувши руку, погладив її по голові.

      – Не бійся, голубонько, я не дозволю відчинити ворота, хоч би князь благав зробити це. Він залишив нас у таку важку годину – тож хай сам тепер дбає про себе! А ми будемо захищатися скільки сил наших стане і, дасть Бог, відіб’ємося від песиголовців!

      – А якщо не відіб’єтесь?.. Я живою в руки не дамся – кинуся з валу або з дзвіниці вниз головою! Краще зразу смерть, ніж мунгальський полон, ніж довічна наруга і неволя!

      Всі знову заніміли, вражені ще сильнішим вибухом почуттів дівчини. Потім схлипнула бояриня, обняла дочку і притиснула її голову собі до грудей. Заголосили невістки, похнюпилися Микола та Степан.

      Дмитро нахмурився ще більше – гримнув:

      – Ну, годі вам! Годі! До того далеко! Не ховайте себе загодя! Київ – не Рязань, не Переяслав і навіть СКАЧАТЬ