Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

      – Коли юшка не готова, то воно й по заслузі.

      Він запив свою юшку склянкою холодної води і накинувся на свинину, різав її на маленькі кавалочки, настромлював на кінчик ножа і, поклавши на шматочок хліба, їв без виделки. Поки батько обідав, усі мовчали, і він теж мовчав; свинина смакувала не так, як звичайно від Мегра, – мабуть, жінка купила її десь-інде, але Мае не розпитував, тільки поцікавився, чи старий ще й досі спить. Ні, дід уже вийшов на проходку. І знову все замовкло. Але запахло м’ясом, і Ленора та Анрі, що дуже пильно розмазували пальцями воду по підлозі, попіднімали стурбовано голови й підійшли до батька – хлопчик попереду, дівчинка позаду. Очі їх напружено стежили за кожним шматочком, займалися надією, коли він відривався від тарілки, і ставали сумні, коли він зникав у батька в роті. Від напруженого бажання вони зблідли, і на губи їм аж слина виступила, – нарешті це впало батькові в око.

      – А діти їли? – спитав він.

      І як жінка відразу не відповіла, то він додав:

      – Ти ж знаєш, я не люблю такої несправедливості. Мені шматок у горло не лізе, коли голодна малеча мене обступає і канючить.

      – Ет, звісно, їли! – розлютовано скрикнула мати. – Слухай їх! Їм віддай своє й чуже, вони все пожеруть, доки не луснуть… Альзіро, адже ми всі їли свинину?

      – Звичайно, їли, мамо, – відповіла маленька каліка, що в таких випадках брехала не червоніючи, не гірше за дорослу людину.

      Ленора та Анрі аж оторопіли, обурені з такої брехні. За що ж їх луплять, коли вони часом скажуть неправду? Їх маленькі серця болісно стискалися, вони палко хотіли заперечити, довести, що їх не було, коли всі їли свинину, що вони її й не куштували.

      – Геть мені звідси! – гримала мати, відганяючи їх у протилежний кінець кімнати. – Безсороми! Тільки вмієте батькові в рот зазирати. А коли б навіть він сам один дістав м’ясо, то хіба ж він не працює на вас? А ви, нероби, лише їсти вмієте! Малі, а такі прожери!

      Але батько покликав дітей до себе. Він посадив Ленору на ліве коліно, Анрі – на праве й доїв свинину разом з ними; кожне діставало по черзі маленькі шматочки і в нестямі з радощів мало не давилося ними. Доївши, Мае промовив до жінки:

      – Ні, кави поки що не давай, спершу обмиюсь. Поможи тільки помиї вилити.

      Вони взяли балію за вуха й вилили помиї просто в рівчак перед дверима.

      Жанлен тим часом переодягся в сухе вбрання – мішкуваті шерстяні штани та блузу, що перейшли до нього від старшого брата Захарі, зійшов униз і крадькома проскочив на вулицю; мати побачила це й гукнула:

      – Куди йдеш?

      – Туди…

      – Куди це туди?.. Слухай, біжи-но та нарви кульбаби для салату. Чи чуєш? Як не принесеш, то я тобі всиплю!

      – Та добре вже! Добре!

      Жанлен заклав руки в кишені і, важко волочачи свої взуті в сабо ноги, подався перехильцем геть. Цей захарчований десятилітній недоносок ішов уже ходою старого СКАЧАТЬ