Жерміналь. Еміль Золя

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ звіринцю, що нею вона розважалася на першій порі в своєму відлюдді; ці повсякчасні злидні, що ними тхнули навіть найчистіші, найкращі житла, куди вона наважувалася заглядати, неприємно її вражали і, кінець кінцем, псували їй настрій. До того ж, вона лише повторювала уривки чужих фраз і ніколи не цікавилася глибше побутом цього робітничого люду, що працював і страждав обік неї.

      – А які хороші діточки! – прошепотіла пані, хоч ці діти з занадто великими головами та настовбурченим жовтим, як солома, волоссям, здавалися їй просто страховищами.

      І Маедиха мусила докладно розповісти, скільки кожному з них років; для годиться її спитали ще й про Естеллу. З пошани до гостей старий Безсмертний витяг з рота люльку; він був страшний, цей чоловік, знеможений сорокалітньою працею на дні шахти, з задубілими, як палки, ногами і з землистим кольором обличчя; коли на нього раптом напав жахливий кашель, він хутко вийшов з кімнати, щоб сплюнути надворі, турбуючись, що чорне його харкотиння може неприємно вразити панів.

      Найбільш сподобалася Альзіра. Яка гарнесенька маленька господиня, ще й фартушиною запнулася! Відвідачі привітали матір з тим, що вона має, хоч і малу, а вже таку розумну доньку. Горба її наче ніхто й не помічав, але співчутливі погляди, в яких відчувалось якесь зніяковіння, часто зупинялися на бідолашній скаліченій дівчинці.

      – Тепер, коли в Парижі вас хто спитає про наші шахтарські селища, ви зможете розповісти багато… – сказала пані Енбо. – Тут завжди так тихо, як ось тепер, – справжній патріархальний побут; усі щасливі й здорові, – ось як бачите; загалом – це місцина, куди й вам слід би було приїхати, щоб підправити здоров’я, подихати чудовим повітрям та пожити серед безтурботної тиші…

      – Чудесно, чудесно! – скрикував захоплений паризький гість.

      Вони вийшли з будинку з таким виразом на обличчях, який буває в людей, коли виходять вони з паноптикуму. Маедиха провела їх аж за двері й зупинилася на порозі, дивлячись їм услід, а вони пішли помалу до церкви, голосно розмовляючи. З будинків повисипали жінки й поставали купками на вулиці; звістка про приїзд гостей умить облетіла все селище.

      Левачиха зачепила коло свого дому П’єррониху, що також прибігла витрішків половити. Обох дратувало те, що пани так довго гостюють у Маедихи, – ночуватимуть вони там, чи що? Чого вони в неї не бачили?

      – Нічого за душею нема, – хоч скільки заробляють! Звісно, ніколи не настачиш таким людям!

      – Я допіру дізналася, що вона сьогодні ранком ходила жебрати до панів у Піолену, а Мегра ніяк не хотів давати їм хліба, а потім таки дав харчів набір… Ми вже знаємо, чим йому платять, отому Мегра.

      – Та вже ж собою не заплатить, – нема дурних… Мабуть, Катріною.

      – Ой-ой-ой! А повіриш, оце допіру вона мені присягалася задушити власними руками свою дівку, як та собі кавалера заведе!.. Ач яка! Ніби ніхто й не знає, що той довготелесий Шаваль уже давно її облапав.

      – Цить!.. Ідуть!

      І обидві жінки, Левачиха СКАЧАТЬ