Археологiя. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      За тривалий час розвитку сформувалися чотири галузі археології – класична, первісна, середньовічна та східна археологія. Маючи спільні корені, ці чотири галузі археології йшли у своєму розвитку різними шляхами, але поступово зближувалися і, нарешті, утворили єдину науку.

      Перший відомий нам автор, який звернув увагу у своєму історичному дослідженні на речові пам’ятки минулого, – Геродот (484–425 рр. до н. е.). Він детально описує єгипетські піраміди, яким уже за часів Геродота було понад 2000 років, повідомляє про поселення на полях на озері Празіас у Македонії, згадує про давні поховання кіммерійських царів у гирлі Дністра.

      В епоху еллінізму (IV—І ст. до н. е.) посилюється інтерес до давніх творів мистецтва. Правителі та вельможі елліністичних держав будували розкішні палаци, храми, мавзолеї і в пошуках зразків та прикрас зверталися до мистецтва класичної Еллади. У ці часи великого поширення набув особливий вид літератури періегесіс (περιηγησισ) – описи країн, міст та пам’яток давнини. Відомим періегетом був Полемон (кінець ІІІ – перша половина ІІ ст. до н. е). Він багато мандрував Грецією, Передньою Азією, Італією та Сицилією й описував різні старовинні архітектурні споруди, статуї та інші твори мистецтва. Але його твори дійшли до нас лише в уривках.

      Багатий історичний матеріал залишив Павсаній (ІІ ст. н. е.) у творі «Опис Еллади», який охоплює Аттику, Пелопоннес, Беотію та Фокіду. Павсаній цікавиться перш за все прадавніми спорудами, докладно розповідає про храми Зевса в Олімпії, Аполлона в Дельфах та ін. З 30-х років ХІХ століття «Опис Еллади» стає настільною книгою археологів, які вивчають класичну Грецію, основним письмовим джерелом археологічних пам’яток. Генріх Шліман, німецький археолог-аматор, завдяки свідченням Павсанія знайшов славнозвісну гробницю мікенських царів.

      Першими колекціонерами старожитностей, які відомі за письмовими джерелами, були правителі Пергамської держави – Атталіди, спадкоємці першого пергамського царя Аттала І (241–197 рр. до н. е.). Вони мали багато послідовників – у Іст. до н. е. розпочалося справжнє полювання за старожитностями. Сучасник цього антикварного ажіотажу Страбон (66 р. до н. е. – 24 р. н. е.) розповідає про пограбування речей для продажу. Римські аматори створювали навіть музеї, якими завідували хранителі (зберігачі) з титулом «astatuis». Попит на старовинні речі був такий великий, що створилася верства професійних «копачів могил».

      Під час поширення християнства інтерес до прадавніх пам’яток зменшився. Античні пам’ятки руйнувалися, а будматеріали використовувалися для християнських будівель.

      Класична археологія в епоху Відродження

      Подальший розвиток археології пов’язаний з епохою Відродження та розвитком класичної філології. Засновник гуманізму Франческо Петрарка відродив класичну латину, а його учні та послідовники поширили термін humanitas – людяність, запозичивши його в латинських СКАЧАТЬ