Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Коли хутір облігся, й у дворі все завмерло і в покоях теж запала тиша, Оксана тихенько встала, зодяглася у своєму сховку, куди її заховала Соломія, підійшла до дверей і ледь прочинила їх. Прислухалася. Німо.

      Ось задзижчала в кутку сонна муха. Стримуючи подих, дівчина навпомацки перейшла дві кімнати й опинилася в сінях. Двері, що вели у внутрішній двір, були тільки на гаку. Оксана прислухалась, серце калатало в грудях, як несамовите. Дівчині здавалося, що те калатання чує вся слобода. Пригасла руку до грудей, другою обережно зняла гак, трохи відхилила двері, висунула голову, прислухаючись.

      Тихо…

      Ось на стайні брязнув прив'яззю кінь. З воловні почулося мукання, і знову німа тиша у дворі. Варта десь там куняє в передньому дворі, а тут, на задвірках, – анікого.

      Оксана постояла, якусь мить прислухаючись. Ляк перед невідомістю, перед ніччю все ще не минав. Але згадала, що завтра до них прибудуть свати, і ця згадка придала їй рішучості. «Ну постривайте ж, тату, – прошепотіла невідомо до кого, – я так заховаюся, що будете мене вік шукати!..» Вихопившись у внутрішній двір, метнулась мимо льодовні, забігла за стайню, постояла озираючись і нечутною тінню подалася понад частоколом. Ногами землі під собою не відчувала. Здавалося, наче пливе у повітрі – вона і не вона.

      Соломія передала їй через діда Видру, де саме опівночі на березі Кальміусу з човном чекатиме її Тарас – тож назад дороги вже не було. Що буде – те й буде, а тільки вперед. До нього, до коханого.

      Зрештою, Оксана забралася в кущ бузку, продерлась через нього і в частоколі намацала обапол потаємного лазу, відсунула його, боком протиснулася в лаз і, опинившись по той бік частоколу, зітхнула з полегшенням. Перехрестилася.

      – З Богом, – проказала сама собі і наче з мосту у воду, кинулась у темінь ночі, притискуючи руки до грудей – так калатало серце.

      Та ось вона спустилася з гори вниз, де між вербами на Кальміусі був млин – там і мав її опівночі виглядати Тарас.

      З-за хмар вигулькнув молодик і ледь-ледь освітив дорогу. Оксана бігла, немов хто гнався за нею, ляк пробирав її до кісток. За кожним кущем, чорним і мовчазним, їй ввижалися страхів'я і дива. Ось вона вже внизу. Трохи стишила ходу, відхекалась. До млина рукою подати, чути, як в лотоках шумить вода та час од часу щось поскрипує. Пригадалися розповіді про водяників, котрі живуть на млинах під лотоками й ночами мелють відьомське борошно, про чортів, котрі крутять млинове колесо, а запопавши людину, топлять її біля греблі…

      А що коли Тарас, не дочекавшись її, пішов геть? Тоді чорти й водяники неодмінно схоплять її і затягнуть у вирву на Кальміусі…

      Моторошно заухкав сич, і дівчина аж присіла зі страху.

      Схопившись, наосліп кинулась бігти і з усього розгону потрапила в чиїсь обійми.

      – Ой, мамо-о…

      – Тсс, це я – Тарас, – почулося знайоме і дівчина, зажмурившись, притулилася до грудей милого. – Хутчій побігли до човна СКАЧАТЬ