Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Частина третя

      Ясень місяць – пан господар

      – Оксано-о! А ходи-но сюди, дочко моя. Щось маю тобі приємне повідати й обрадувати тебе.

      Подивована Оксана – у голосі батька бриніла якась невластива йому ніжність, і це її аж насторожило, – підійшла ближче. Батька й справді сьогодні не впізнати. Сяє як новенький таляр, сивіючі вуса хвацько підкручує, що теж указувало про його піднесений настрій. На ньому празниковий блакитний каптан із жовтими позументами, новенькі чоботи, а шапка аж набакир збита і з-під неї вороним крилом спадає чорний чуб. Очі карі аж світяться, на щоках чи не рум'янець. Ні, таки правду каже ключниця Соломія, що батько в неї хоть куди ще козак!.. А Соломії як завше видніше. Та ще й на червонім чересі в нього коштовна шабля сріблом сяє – осавул її чіпляє лише в особливих випадках. Тож сьогодні певно один з таких особливих приключок.

      – Лучилось щось, тату?

      – Авжеж, лучилося, доню, лучилося, – блискає білими зубами (ні, таки батько в неї гарний!). – У нас сьогодні свято. Настав і твій час, дочко моя.

      Оксана злякано скинула на лоба тоненькі стрілки чорнявих бровенят, в очах майнув ніби переляк – не до добра батько так радується. Ой, коли б…

      – Господи, що ще лучилося, кажіть швидше, тату, не томіть душі.

      – Не вік тобі дівувати, тож і настав твій час, твоя годинонька. Приїхали свати із Самарської паланки! – І вигукнув гордовито, поправляючи на поясі коштовну шаблю свою: – Од самого пана полковника, який і забаг з нами породичатися! От!

      Оксана враз зів'яла, як серпом під корінь підтята квітка.

      – Що хочте, тату, чиніть, а тіко живосилом не віддамся я за нелюба!.. Серцю не накажеш кохати сотника тільки тому, що він син Самарського полковника!

      – То ти… ти гордуєш сином самого… самого полковника?!

      – Та хай він буде хоч і сином самого гетьмана чи кошового отамана, а нелюбий він мені і все тут!

      – Любов – до вінця, а жити треба до кінця! Допоки Господь життя тобі вділив! – забігав осавул і коштовна шабля чомусь потрапляла йому межи ноги і він сердито її рукою відкидав. – Не хочеш по добрій волі, дівко – з прикажу підеш, такпідеш!

      – Не піду, хоч ґвалтуйте мене!

      – А я кажу підеш, так підеш! А потім ще й дякуватимеш батькові. Тож і не задирай, дівко, хвоста!

      – Ви мене хочете занапастити, тату? – жалібно каже дочка (а раптом жалісливість краще подіє?). – Свою єдину дочку?

      – Тому, що ти в мене єдина, і хочу тобі добра! І хочу тебе надійно в житті прилаштувати. А був би в мене цілий кагал дівок, то махнув би на тебе рукою, а розумнішу твою сестричку видав би за сотника, сина полковника. Але ти в мене одна, тож і не єрепенься. Батько їй добра хоче, а вона… вона…

      – Не мені ви хочете добра, тату, а собі – породичатися з полковником, щоби й самому потім за допомогою свата в полковники вибитись.

      – Овва! Ти наче тая пророчиця ясновидющая баба Настя наша! Усе СКАЧАТЬ