Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такий мій наказ! Я гайну на хутір, а ви тутечки зоставайтеся, берег пильнуйте. Та глядіть мені, випустите їх – голови постинаю!

      Чути було, як він помчав до хутора…

      Тарас схопився, кинувся до рушниці, що стояла в курені.

      – Охолонь, парубче, – Омелько перехопив у нього рушницю. – Не гарячкуй, бо що ми білого дня проти них удіємо? Тільки себе викриємо. А треба буде за рушницю братися – візьмемось. Усьому свій час. А поки що нас на острові мовби й немає. Почекаємо діда Видру, він нам якісь вісті принесе, тоді й будемо діяти. Нам аби до ночі протриматися, а вже тоді можна буде панові осавулу й ручкою помахати.

      – А Оксана… Я без неї нікуди не подамся.

      – А я Оксану без тебе й не залишу. Так собі міркую: тікати нам треба утрьох. Якщо Оксана не буде проти.

      – Та вона, – зрадів Тарас, – за мною готова хоч і на край світу податися.

      – От і добре, от і славно. – Омелько засунув рушницю під сіно в курені, приліг і собі. – Чекаймо, куди воно, значить, поверне. Та й часу до вечора ще чимало. Перш за все нам треба діда Видру діждатися, а вже тоді…

      І замовк на півслові, до чогось прислухаючись та приклавши пальця до губ. Через мить десь в очереті ніби скрипнули весла… Омелько й Тарас схопилися, прислухаючись.

      Хтось скрадливо плив до острова. Ось вже затріщав очерет, потрапивши під днище човна.

      – Або ж дід Видра повертається, або ж… – шепнув Омелько. – На всяк випадок треба з куреня вибиратися та десь в іншому місці сховку пошукати.

      Прихопивши очеретини, котрі їм лишив дід Видра, виповзли з куреня, за нього заповзли і, схопившись, побігли в дальній кінець острова, там перебрели вузьку смужку води й опинилися в кущах рогозу.

      Забрели по шию, над водою були тільки їхні голови. По хвилі почулися голоси приглушені й на острові з'явилася група козаків з рушницями напохваті… Видно було, що вони заглянули до куреня.

      – Нема нікого…

      – Десь вони тута, – заперечив другий голос. – Он і слід у траві свіжий. Наче двоє пройшли до води.

      Поникали островом, заглядаючи під кожен кущ.

      – Еге-ге-гей! – почали викрикувати. – Ану вилазьте, ми знаємо, що ви тута! Вилазьте, бо вам же й гірше буде!

      Двоє йшли по сліду в траві до того краю острова, де по шиї у воді стояли втікачі. Один з них сказав другому:

      – Таки сюди бігли – бачиш, прим'ята трава?

      – Але де вони поділися? – подивувався другий. – Човна ж у них немає.

      – А коли човна катма, то десь тута. Ану, сходи до того он куща рогозу!..

      Тарас з Омельком перезиркнулись і, взявши в зуби по очеретині, тихо пірнули й сіли на дні. А щоб їх бува не виштовхнула вода, трималися за підводні стебла рогозу. Дихали через очеретини, у яких дід Видра, наче передбачаючи, що вони знадобляться, заздалегідь попроштрикував перетинки.

      Сидіти СКАЧАТЬ