Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ між вербами, позираючи на хутір, що ген жовтів дубовим частоколом і намугикував:

      Ой, Кальміус-річка,

      Молодапе репеличка.

      Покохала перепела

      Молода перепеличка…

      Усього натерпівся, пильнуючи осавулів табун. І зграї вовків дозоляли, і напади ногайців, що були не кращі од сіроманців, відбивав, тому й спав в обнімку з гаківницею, знав холод, голод і спеку. Все терпів, бо хотів бути поруч з Оксаною. Чи бодай хоч бачити її зрідка. Дівчина теж була не байдужою до нього, це втішало і вселяло в хлопцеву душу надію на щастя…

      Над Золотою Річкою стояла млява післяобідня тиша. Ані шерхоту, очерет ніби задрімав, іноді вітер зі степу налетить, покуйовдить його і зелена стіна очерету тоді спросонку: ш-ш-ш-у-у-у, ш-ш-ш-у-у… І знову все навколо замре, як засне. Верби посхиляли до води довге гнучке віття, ніби милуються своєю вродою в дзеркалі води. І все навколо теж гарне: і тихий, спокійний Кальміус, і верби, і дубові гаї, і ген степи, і слобода, що мальовничо потопає у вербовому розмаї на піщаному березі. Це останній шмат землі запорозької в цих краях, по той бік уже землі Війська Донського. Берег на тому боці пустельний, на мілководді бродять довгоногі й довгоносі кулики і позирають на козацький край. Ось на тім боці вигулькнув бузько, поважно й статечно цибав берегом, поводячи сюди й туди довжелезним червоним дзьобищем… Цікаво, чий він, свій, чи – донський? Та ось птах знявся й полинув над річкою… Тарас зітхнув, проводжаючи бузька-чорногуза заздрісним поглядом… Коли б і йому Бог дав крила! Полетіли б вони з Оксаною тоді хоч і на край світу, туди, де ніхто не перечитиме їхньому щастю… Тільки ж де він, той щасливий край? Та й чи є він у світі білому? Всюди, куди не поткнись – неправда і свавілля, можні чинять що хочуть, бідних і за людей не вважаючи… Як їм заманеться, так і буде. От і батько Оксани затявся на своєму – не пара він його дочці, не пара! А чому не пара? Якщо вони злюбилися, то виходить пара? Молодих Бог парує, от і їх звів у цьому світі щоб парувалися…

      А чини та багатство, то таке – наживне…

      Та спробуй це втокмачити Савці Пишногубому! Завтра Маковія, у слободі вже печуть смачні шулики й готують медову ситу з маком. А на хуторі в пана осавула розливають холодець для самарських сватів… Якщо не придумає Тарас нічого, як порятувати своє щастя, завтра самарські й засватають осавулівну…

      – Тарасику!..

      Рвучко оглянувся.

      – Оксаночко, перепілко моя!..

      Побіг назустріч, дівчина пташкою пурхнула в його дужі обійми, припала до парубоцьких грудей і хлопець відчув, як сполошеною пташкою б'ється її серденько…

      – Тарасику, веселику мій! Я заледве вирвалася на часинку, батько й за частокіл з хутора не випускає… Ой, Тарасику, щось треба діяти, завтра приїздять свати. Але я не віддамся за нелюба. Та й батько мо' ще й передумає…

      – Не переінакшить, Оксанко, багатство самарського полковника та його знайомства в Січі у нього увічу стоять…

      – А СКАЧАТЬ