Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ордер на любов (збірник) - Валентин Чемерис страница 7

СКАЧАТЬ що та блискавка падала йому на тім'я… Але Тарас рубонув шаблею по вірьовці, весело крикнув:

      – Гуляй, татарине! Як там тебе? По-вашому не знаю, а по-нашому будеш… будеш Ломиносом! Годиться?

      – Ло-омині-іс, – повторив ногаєць з охотою.

      – Ось, ось, Ломиніс. Бери ноги в руки і шпар! Та вдруге не попадайся, і передай своїм, що й серед козаків люди трапляються!

      Штрикнув шаблею по путах, якими був стриножений бранець, перерізав їх і татарин миттєво схопившись на ноги, очманіло завертів головою, не тямлячи, що діється і все ще не вірячи, що він уже вільний.

      – Чеши до свого аулу без оглядки! Поквапся, покіль я добрий. Тільки не забувай іноді хоч трохи, а побути ще й людиною – ми все ж таки сусіди. А з сусідами краще в мирі жити. Га, Ломиносе?

      – Ло-оми-ині-іс розумій…

      – От і добре. От і молодець. А тепер… блискай п'ятами!

      Ногайця не довелося двічі просити. Блиснувши зубами, він зайцем чкурнув подалі від зимівника пана осавула.

      – Ач, як полопотів шароварами! Хоч і розбійник, а теж хоче жити, – сміявся Тарас. – Як живим будеш – приходь до нас з Оксаною на весілля! – До челядників. – Зоставайтесь і ви здорові, хлопці-молодці. А за ногайця забудьте. Як кажуть, коли наше не в лад, то ми з нашим назад. Я його привіз, я його і… відвіз. Тисячу гараздів панові осавулу! Боюсь, що йому все ж таки прийдеться стати моїм тестем, а мені – його зятем. А вам не раджу за татарином гнатися. Коли що – прикрию його. Якщо ви люди ще добрі, то хай і у вас усе буде добре! І хай пан осавул не радується, що, мовляв, спекався Тараса. Я швидко повернуся, гоц, гойя-гоц!

      І помчав за ногайцем, що ген-ген курів степом…

      Савка вбіг до світлиці, впав на лаву, але всидіти не міг, цмокнув язиком, схопився й заснував з кутка в куток. Ну й Тарас! І хто б міг подумати? Якась голота, котрої аж кишить на військових землях, отак нахабно посміла в зятьки до можної старшини набиватися? З вельможного ярма вискочив, прийняли тебе, пригріли на вольних землях, прихистили то й сиди собі тихенько, і не рипайся, щоб тебе часом твій пан не злапав, як кіт курчатко! А він бач!.. Руки в старшинської дочки просить. Хе! Знає кіт, де ласий шмат… Звичайно, Тарас сміливий, гарний, цього в нього не відбереш, але ж… Ні шеляга за душею, ні аршина ґрунту! На все готовеньке зазіхнув. Аякже, діли, осавуле, хутір на двох…

      – Оксано, – в грудях у Савки все ще бушувало, – а ходи-но сюди!

      Спинився біля вікна, сердито до дочки, котра саме зайшла:

      – Ти знаєш, що Тарас щойно утнув?

      – Тату, я… – Оксана зблідла й рішуче вигукнула: – Кохаю Тараса!

      Пишногубий як стояв, так і впав на лаву біля вікна.

      – Що ти мелеш несуразне?!. – в його очах майнув не то подив, не то переляк. – Хай Тарас здурів, невже й ти? Як ти можеш кохати сірому? За нетягу хочеш віддатися? Здуріла дівка, їй-бо здуріла! А пану сотнику самарському, виходить, гарбуза?

      – Робіть зі мною, тату, СКАЧАТЬ