Все, що я хотіла сьогодні…. Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замовити в такий же стакан гидотної дешевої горілки. А потім усе одно доведеться плентатися на тролейбусну зупинку…

      Відчула, як у мені починає визрівати злість. Небо було надто яскравим, зелень – надто зеленою. Все надто живе. І все різало око.

      Ну от, я порушила табу, отримала задоволення: посиділа в запльованому генделику, викурила пів смердючої сигарети, встромила носа в нудотний пластик із коричневою рідиною під назвою «еспрессо».

      Це – все!

      Інші тисячі варіантів нехай лишаються невикористаними.

      Разом із Парижем і єгипетськими верблюдами. Треба йти додому, зателефонувати на роботу, попередити, що сьогодні не прийду, замочити прання і поговорити з Вадимом про те, що…

8 годин 50 хвилин

      …про те, що…

      – Сумуєш?

      – Що?…

      Звідки він узявся? Хлопець у картатій сорочці навипуск стояв перед моїм столиком, тримаючись за спинку стільця рукою в обрізаній до пальців шкіряній рукавичці.

      – Нічо… – сказав він. – Тут вільно?

      Я відразу ж хотіла встати і піти.

      Адже ніколи не розмовляю з незнайомцями.

      Точніше – з ось такими нахабними молодиками, від яких можна чекати чого завгодно. Я була певна, що він – з тої компанії, що сиділа за столиком зліва і спостерігала за мною. Відрядили його сюди. Але навіщо? Просити грошей? Чи, може, вони сприйняли мене за яку-не-будь?…

      Я вже хотіла задерти носа, дати відсіч і якнайшвидше втекти на свою зупинку, до всього звичного, рідного і зрозумілого. Тобто заховати ніс у куленепробивний панцир.

      Ще день тому я б так і зробила…

      – Вільно, – сказала я. – А ти чому пішов від своїх? Нудно?

      – Ні, – відповів він. – Просто я за тобою спостерігав…

      – І що? – Я поправила окуляри і щільніше затягнула під гумкою «кінський хвіст», розділивши його навпіл і смикнувши в різні боки.

      – І подумав, що я тебе десь бачив. Ти в кіно не знімаєшся?

      – А в тебе немає дотепнішого способу знайомства? Ні. Не знімаюсь.

      – А що я такого сказав? Ти схожа на одну тьолку… Забув, як кіно називається… Щось про школу… Так там була така сама білявка в окулярах. З хвостом.

      – Між іншим, я закінчила школу сто років тому. А тепер працюю. І думаю: ви тут зранку байдики б'єте – мабуть, веселе життя?

      – А в тебе, мабуть, нудне?

      – Слухай, я вже збиралася йти…

      – Куди?

      – Не знаю. Просто йти звідси.

      – Тобто тобі байдуже куди?

      Я замислилася лише на мить…

      – Так…

      – А як тебе звати?

      Мені давно подобалося коротке і дивне ім'я – Ія.

      – Ія… – сказала я.

      – Як? І-я? Що це за ім'я?

      – Нормальне ім'я. Була… вірніше, є така актриса – Ія Савіна. Вона ще в «Дамі з собачкою» грала – в старому кіно. Не бачив?

      – Я бачив «Гараж». Знаю таку.

      – Ну СКАЧАТЬ